Divas888
04.02.2022 20:25

СКЛАСТИ ТЕЗИ ТЕКСТУ: Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.

Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.

Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.

Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».

Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським)

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
yankim14
21.01.2022 18:04
Мне очень нравится ранняя осень. Это золотая пора.Деревья ми впитываются в разноцветное листочки.Солнышко отдает последнее тепло. Земля тихо и сладко засыпает под прощальный шум птиц. С каждым днем ​​покрываясь все теплым одеялом листочков. Я люблю осенний ветер, разносит по всему городу аромат осенних цветов.

Еще мне нравится ходить по опавшей листве, слушать его шелест. Также охотно собираю букеты из разноцветных осенних листьев.

Это время года очень яркая.

С каждым днем ​​все холоднее и холоднее, желтеет листва и не торопясь опадает, что его кто-то приклеил к дереву. Не люблю осень, потому что она всегда говорит, что надо учиться, ходить в школу и делать уроки. Не стоит давать, что это время года совсем мне не подобаеться.Ни, в это время очень много положительных моментов, например, осенью мое день рождения. Осень - необычная пора, сколько она дарит подарков для нас, очень много, а какие же они вкусные! Глаза разбегаются от обилия цветов осени: и красный, и желтый, оранжевый, коричневый. Идешь по улице и любуешься красотой и так любо-дорого становится в душе. Пришла осень! Мое любимое время года!

Мени очень нравится осинь.тому что там желтая, красный листя.а еще там засыпана листьями дорога.я с друзьями по дорижкам хожу.я люблю осина.
0,0(0 оценок)
Ответ:
sof070808
09.02.2021 03:38

          Дивився у вікно претемне, знадвору бачив відбиток своїх гнівних, палаючих очей.Його очі, водночас ще чиїсь, вимогливі ,незліченні.Мертвих, і живих ,і ненароджених!

          Писати негайно!

          Мозок палить гарячка, а душу тривога,гнів .Нехай.Життя таке нетривке. Війнув вітерець і загасив свічку. Все передумане із земляками на рідній, "не своїй землі" ,вилити запеченим кров'ю словом у посланіє. Він вкладе в нього наболіле ,про минувшину ,сьогодення ,а найбільше про майбутнє.Змусить кожного задуматись над ним!

          Усю ніч писав, виснажуючи себе до останку, а тоді запропонував послухати вірному землякові.

           Тарас читав наче й не одному товаришеві, а всім дідам та прадідам, уславленим у боротьбі за волю, живим час від часу ,забуваючи про найсвятіше - нащадкам, що їм належатиме берегти й любити рідну матір.

           Давно вже нездужається поетові. Інший відклав би перо, а Шевченко - нізащо. Нізащо - коли нездужається Україні.

0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота