Текст 1. Найда
З кущів бузини долинало тоненьке скімлення. Катря розгорнула віття. Тут лежав собака. Його очі дивились благально і жалісно. Собака покірно дивився на дитячу руку, і коли долоня торкнулась неширокого плоского лоба, заскімлив.
Катря стала на коліна, простягнула руки попід собакою. Напружившись, вона таки відірвала його від землі. Вибравшись із своєю незручною й важкою ношею на дорогу, Катря рушила до ветлікаря.
Ветеринар заглянув собаці в пащу, вивернув повіки, оглянув лапи й живіт. Його міцні пальці побігали по холці, по спині, обнишпорили круп, обмацали груди.
- Не скажений, ні… Тільки покусали його, ось рана й ось. Екзема його доймає. Мабуть, поганому хазяїнові до рук потрапив. І не прогулював, і в бруді тримав, і харчував неправильно.
Лікар узяв ножиці, вистриг кілька латок на спині. Уражені хворобою місця акуратно протер ваткою, вмоченою в марганцевокислий калій. Маззю, що пахла спиртом і риб’ячим жиром, він змастив вистрижені ділянки шкіри.
Лікар заходився лікувати рани від укусів. Обидві рани й довкола них помастив розчином йоду, згори присипав білим стрептоцидом. Далі почав стерильним бинтом замотувати й шию, й груди. Собака не чинив спротиву, блимаючи сухим червоним поглядом хворобливих очей.
- Зрозуміла, як надається перша медична до Як людині. Хіба собаці не так само болить, як тобі чи мені? Хіба в нього немає серця? Оклигає твій собака. Тільки доглядати треба. Ось візьми ліки, візьми мазь.
З великого дерев’яного ящика Катря змайструвала для Найди житло. Вистелила соломою, кинула всякого дрантя. Дірки позатикала ганчір’ям, позабивала клоччям.
Найда вповз у свою хатинку. На вході показались передні лапи, на них лягла клиноподібна голова. Коричневі очі позирали з непередаваною тихою вдячністю. (За Є.Гуцалом, 245 сл.)
Людина - створіння Бога, найбільш розвинене серед інших. Людина здатна до деяких особливих дій, що не притаманні іншим створінням. Одним з цих самих дій, або навіть якостей є почуття.
Почуття до світу, почуття до життя, до людей, до тварин... Ми відчуваємо тепло, холод. Людина нагороджена Богом зором, смаком, дотиком, нюхом, слухом. Людина вміє більше, ніж інші. Вона особлива.
Особлива не лише за цими якостями, а й за іншими. Моральними.
Людина вміє любити. Вміє радіти і сумувати. Людина сповнена добра і зла. Бог вирішив, що саме людина має стати найемоційнішим створінням на планеті.
Нажаль, людина не вміє правильно користуватись даними їй Богом почуттями. Вона часто використовує їх не по назначенню.
По-перше, людина має бути якомога добрішою, ніколи не дивитись на інших.
По-друге, ми всі люди, і всі хочемо, щоб до нас ставились з повагою.
Та є щось важливе, що робить людину душевно багатою. Це любов.
Любов до краю, до людини, любов до всього. Коли людина відчуває цю любов, цей надзвичайний прилив крові, їй хочеться творити лиш добро. Заради когось, для чогось - це неважливо. Головне - потрібно вміти любити. І нічого більшого.
