Выбери складные речення з безсполучниковим та сполучниковим сурядним звязком

​

На жаль, в останні роки з України виїхало багато її дочок та синів. Тепер вони живуть у інших країнах, можливо, не всі сюди вже повернуться. Хтось з них, залишивши Україну, знайшов кращі умови життя і тепер зневажає свою Батьківщину.
Що ж відбувається з тим, хто забуває свій народ? Тобто своїх близьких, рідну мову, культуру, традиції? Я не засуджую таких людей, просто вважаю, що вони багато втрачають. Зв’язки з рідним – найсильніші зв’язки, вони дарують людині повагу до себе, внутрішні сили та тепло любові.
Також я думаю, що забути Батьківщину – це означає втратити багато цінних надбань. Адже знання традицій, навички рідної культури – унікальні. Можна навчитися нової мови, але те, що було дано у дитинстві – незамінне, бо другого дитинства у житті не буває.
Люди можуть думати, що ці надбання їм вже більше за межами України не знадобляться. Наприклад, вважають, що українська мова за кордоном не стане вже у пригоді. І відмовляються від неї!
Але така позиція, на мій погляд, не має фундаменту правди під собою. Всі надбання, які дала Батьківщина, можуть виявитися навіть на чужині дуже цінними, просто безцінними для людини. В тому числі до знайти хорошу роботу, нових друзів. Варто лише поглянути на них!
У романі І. Багряного «Тигролови» описана родина Сірків, які зберегли українські традиції на Далекому Сході, святкують національні свята навіть там і насолоджуються ними! Ще я вважаю позитивним прикладом українця на чужині письменника Миколу Гоголя. Він став відомим автором у Санкт-Петербурзі, але у своїх книжках дуже багато описував побуту та традицій українців.
Втратити зв’язки зі своїм народом, забути його – це неначе втратити частинку своєї душі. (або)
Часто той, хто виїхав за кордон, швидко забуває свою Батьківщину. Людина з головою поринає у нові потреби, можливості, клопоти та проблеми. Тоді швиденько втрачаються зв’язки з колишніми друзями, а часто навіть з близькими, рідними людьми. Звичайно, таке стається не з усіма українцями, що переїхали до інших держав. Але приклади існують.
З цього приводу я можу сказати, що засуджувати такого колишнього мешканця України я би не став. Але не схвалюю подібну поведінку людей, бо, відрізавши від себе все рідне, особистість сама собі завдає шкоди. Така моя думка.
Втративши зв’язок зі своїм корінням, людина не стає на чужині для всіх такою рідною, якою вона була для своїх близьких. Чужинці дуже добре відчувають тих, хто зневажає Батьківщину. Вони приймають як своїх та дарують визнання тільки тим, хто в глибині душі тримає вогник любові до Батьківщини та береже його.
Добрими прикладами українців, які ніколи в житті не забували про рідну землю та своїх кревних товаришів були Тарас Шевченко та Леся Українка. Де тільки не доводилося їм жити та подорожувати! Тарас Шевченко був вимушений провести у засланні в Середній Азії багато років. Але малюнки, книжки українською, які вони залишили всьому нашому народові у спадок — це краще свідоцтво їхнього сердечного тепла до всього, що було для них рідним.
Але я повернуся до своєї думки про тих, хто забуває свій народ після переїзду до іншої країни. Рідна мова теж часто забувається, адже переселенець задля зручності займається вивченням нових мов, спілкується ними, а рідна мова відкладається у найдальшу шухляду.
Я вважаю, що хтось може призабути мову свого народу, коли довго нею не спілкується. Наприклад, людині просто ні з ким говорити українською, адже навкруги немає жодного земляка! А доступу до Інтернету, наприклад, немає. Чи він обмежений — зустрічається й такі випадки. Тоді б я людину не засуджував.
А от коли переїжджі громадяни України зневажають свій народ, ще не встигнувши освоїти нове місце проживання, це для мене є неприємним. Адже покинуті близькі люди, друзі та родина часто сумують, тужать від такої поведінки, переживають за тим, хто від них відкараскався.
Батьківщина є незамінною — таке моє глибоке переконання. І прикладом для себе я вважаю тих українців, хто зумів зберегти на чужині свої традиції, мову та культуру.

Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію… З нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Пісня! В ній найповніше виявилась душа народу. Народна пісня! Кого тільки ти не чарувала своєю неповторною красою. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у процесі праці, зокрема під час польових робіт; родинні, звичаєві, весняні, жниварські пісні, колядки і щедрівки. Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня — це вираження духовних цінностей людей. Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Багато з них переслідувалися, їх забороняли. Але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Влада суворо забороняла цей гімн, але вбити його не змогла. Сьогодні гімн «Ще не вмерла Україна» став державним гімном незалежної України. Багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на до сил природи. Народ не забув і своїх найменших слухачів — діток. Усім нам у ранньому дитинстві мами, бабусі співали лагідні, спокійні і дуже цікаві колискові пісні. Коли маля чує голос найріднішої у світі людини — мами, воно заспокоюється, солодко позіхає і засинає: Ой, спи, дитя, до обіда, Покіль мати з міста прийде Да принесе три квіточки: Ой первую зросливою, А другую сонливую, А третю щасливую… З ніжними, ласкавими словами передається дитині материнська любов, теплота материнського серця, духовна чистота і святість. У всі часи пісня на Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. А як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня: Гей, там ідуть наші січовії стрільці до бою: Попереду ідуть старші отамани, Хто має охоту, хай іде з нами або: Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні січових стрільців! А ми тую стрілецьку славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселемо! Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. Коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. Так нехай же лунає зажди пісня, щира українська пісня, нехай вона робить усіх душевнішими, багатшими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність. Українська пісня — це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі