Виділений прислівник є обставиною в реченні А) Осінь уже на порозі *безповоротньо* стоїть
Б) Котлеті *по-Киїівськи* легко скручувати за до плівки
В) Карлсон вибрав шлях *направо*, Гвідо вибрав шлях наліво
Г) Навкруги *тепло*, м'яко, якось шовково

Объяснение:Рідна мова! Мелодійна, співуча, тепла, ніжна, запашна, горда, нескорена, прекрасна, оспівана поетами, і водночас плюндрована, але загартована цим! Чому ми зараз соромимося говорити рідною мовою? Хто нам заважає це зробити? Адже це мова дитинства, юності, зрілості... .

На сьогодні мовна поведінка українськомовного хлопця в спілкуванні з провідницею , на жаль, типова. Але чому? Я б зрозуміла б хлопців, які були з Донбасу або Луганщини, або з Дніпропетровщини, але не з Івано - Франківська! Та відповідь все ж таки є.

Ці молоді хлопці їдуть на заробітки на схід, а на сході України мовна стійкість відсутня, бо люди спілкуються більше російською мовою. Чому? Відповідь можна знайти в історичних подіях, це , можливо, задовольнить, ні, заспокоїть нас, але не всіх. Але що діяти - від минулого не втечеш. Це моя особиста думка. Отже, розпочну. Україна перебувала під гнітом Росії і це наклало чималий відбиток на формування нації: престижно було спілкуватися у побуті російською мовою, віддавати дітей до дитячих садків та шкіл з російською мовою навчання, змінювати українські прізвища на російські, читати російською, знімати фільми російською, виконувати пісні... . Таким чином затиралась рідна співуча мова.. І навіть, здобувши незалежність, Україна, а саме українська влада, не дуже то й поквапилася підняти статус української мови. До сих пір ми маємо багато чого російського: кіно, пісні, конкурси, програми, школи, садочки для дітей, а в деяких міста і документація досі російською ведеться і це у 2019 році! Повернемося до «героїв» нашого есе. Вони ідуть на заробітки, а працюють на сході України вже деякий час. А значить , їхнє оточення говорить російською, і вони поступово до цього звикають, перероджуються. Між собою - українська, а серед людей - російська. Тобто у цих хлопчаків мовна стійкість похитнулась. Але чому? За період останніх подій - Майдан, АТО, скайп- спілкування Захід - Схід, обмін подарунками Схід - Захід, екскурсії до Львова, Івана - Франківська і т.д. мешканці східної України почали відновлювати мовну стійкість, а це значить - життя продовжується, зміни йдуть, повільно, але йдуть. То чому ці хлопці себе так повели, питання залишається лише до них.

Твір не шукай правди в інших якщо у тебе її немаєПовноцінне життя кожної людини не можливе без спілкування з іншими. Усі почуття ґрунтуються на відносинах між людьми і тим самим створюють характер самої особистості, її погляди та уподобання. З дитинства ми шукаємо друзів, людей, з якими нам цікаво і весело. Коли ми дорослішаємо, поняття дружби набуває більш серйозного масштабу: обираючи собі друзів, ми звертаємо увагу на інтереси, погляди, принципи та моральність людини. Потім з’являються однокурсники та колеги, і зі всіма ними ти будуєш якісь відносини, у яких ти хочеш якнайкращого відношення до себе. Інколи ми стаємо занадто прискіпливі у виборі свого оточення, забуваючи, ким насправді являємося ми самі. Ми вимагаємо занадто багато від людей, хочемо їх поваги, довіри і щирості. Та саме останній чинник часто стає причиною усіх людських конфліктів та неприємностей. 
Ніхто не хоче бути обманутим. Усі на світі люди хочуть довіряти, і хочуть щоб їм довіряли. Чи це можливо у сучасному світі? Чи можливо сьогодні прожити чесно, без брехні та обману? Більшість з вас подумки відповіло: ні. А хотілося б, чи не так? Та спершу погляньмо самі не себе. 
Кажуть, людина притягує до себе таких самих людей, якою являється вона сама. Запитаймо себе: чи я завжди говорив правду, чи завжди був щирим та відвертим зі своїми друзями, колегами чи батьками? Я щиро сподіваюсь, що ваша відповідь на ці запитання буде стверджувальною. Я сподіваюсь, але сумніваюся. То ж чи справедливо вимагати від людей щирості, коли сам говориш брехню? Чи чесно картати їх за те, що вони сказали неправду, коли ти теж її кажеш? Чому ми хочемо жити зі світлим та відкритим поглядом, коли самі ж пускаємо порох комусь в очі? Тому що в тих самих чужих очах ми бачимо найменшу скіпку, і на помічаємо колоди у своїх. Тому що ми не усвідомлюємо, що самі є неідеальними, але підсвідомо свято віримо у це. Тому що так побудований наш світ: вимагати і при цьому не відповідати своїм же вимогам. 
Чи можливо щось змінити? Це питання я змушена залишити риторичним, адже, відверто кажучи, я можу лише зізнатися: не знаю. Я не знаю, як створити світ і суспільство, побудовані на правді, і чи можливо це взагалі. Я думаю, що, як і у мене, у кожного з вас, шановні читачі, прослизнула єдина думка: потрібно починати з себе. Як би банально не звучала ця фраза, але вона – це та сама правда, яку ми всі шукаємо. 
Якщо кожна людина хоча б у одному місті почне клопітку роботу у плані удосконалення самого себе, це місто стане моральною столицею країни, а пізніше, і усього світу. Головне – вірити в майбутню перемогу правди над брехнею, бо віра підіймає людський дух і, навіть в найскрутніші часи веде його під руки до кінця, а інколи і несе його на своїх руках. 
Але якщо вам здається, що побороти брехню у світі і у собі неможливо, тоді згадайте мудрі слова нашого народу: «Не шукай правди в інших, коли у тебе її нема».