Відповідь:
От якось прийшли до неї у гості два брати: Синонім та Антонім. Мова зраділа Синоніму, бо він допомагав їй по роботі, та так добре, що Помилка (Ворог Мови) не могла пройти, та щось накоїти. Ну а Антонім лежав на печі, бо не потрібен він був Мові. Наскучило Антоніму сидіти, та й пішов він до Помилки.
Прийшов він до неї та й каже:
- Помилко, дорогенька! Не потрібен я Мові, незлюбила вона мене! Я хочу тобі до щось їй накоїти.
- Антоніме, друже! Я така рада, що ти на моїй стороні! Я думаю ти знаєш, чого твій брат боїться найбільше?
- Знаю, знаю. Він кохає Мову, і не хоче, щоб він зробив так, щоб їй не сподобалось.
- Добре. У мене вже є ідеї!
Помилка й Антонім пішли у поле неправильних текстів, де Мова і Синонім працювали. Синонім так працював, що й не побачив, як його брат Мову викрав. Поніс Антонім Мову лісами й морями, широкими степами. Помилка й каже:
-Антоніме, давай її у яму закинемо, вона там з голоду помре?
- Ну давай.
Понесли вони Мову, та й кинули у яму. Заплакала Мова. Побачив Синонім, що його коханої немає, та й пішов її шукати. Ходив він лісами, морями, степами, поки не побачив ту яму. Заліз він у ту яму, і врятував Мову.
Мова та Синонім одружились, а Помилка й Антонім зникли. Ніхто їх більше не бачив, та це й добре!
Пояснення:
- Ну як жити в цьому світі, якщо в ньому так багато зла?
- Щось порадити, звичайно, дуже важко. Але можу сказати, що тут потрібна деяка мудрість.
- Так де ж її взяти?
- Дещо можна почерпнути від великих мудреців.
- Наприклад, у кого?
- Наприклад, у Конфуція.
- О, я про нього чув. І що він казав з цього приводу?
- Здається, він вчив, що на добро треба відповідати добром, але на зло добром відповідати не треба.
- Так чим же?
- На зло треба відповідати справедливістю. А ставитися до злих людей треба з добром та повагою.
- Це ж чому?
- Звичайно, не тому, що вони достойні люди, а тому, що ти достойна і хороша людина.
- Ну так, це велика мудрість. Треба над цим добре подумати.
- Подумай, буде корисно.
