Зробити синтаксичний розбір речень.
1. Сонце яскраво освітлювало
галявину.
2. У його променях особливо
принадно виглядала кожна ягідка,
Гордо і непорушно красувалася
KOHA KBITka.
3. Мені було добре​

- Доброго дня, Ганно Степанівно!
- Здрастуй, Петро! А ти чому не у школі в такий час?
- Так зараз же весняні канікули. До наступного понеділка ми відпочиваємо.
- Зрозуміло! Ну, канікули – це добре. Можна переробити купу корисних справ. От ти, наприклад, на що витрачаєш вільний час?
- О, багато на що! Гуляю, читаю книжки, вчуся працювати на комп’ютері…
- Молодець! А чи багато вам задають на канікули?
- Так, задають немало. Це ж канікули посередині семестру. Ось по літературі два великих твори задали, доповідь по географії та ще декілька задач та вправ. Сумувати ніколи!
- То й добре. А зі шкільними товаришами спілкуєшся на канікулах?
- Звичайно! Тільки багато хто з них їде кудись відпочити. Зате потім повертаються з новими враженнями та розповідають багато цікавого! А як справи в Миколи?
- Усе добре. Микола зараз на лекціях – у студентів немає канікул у середині семестру.
- Справді? Це, мабуть, важко – вчитися півроку безперервно.
- Мабуть, спочатку так, а потім звикають. Ну добре, відпочивай! Переказуй вітання мамі!
- Дякую, а Ви – Миколі! До побачення!

Кожен народ має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї не відокремлене явище в житті народу, а втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які у свою чергу впливають на духовну культуру нації. Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова - ось ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. В усіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України як до матері, що вічно страждає, питається: Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв - то такий же великий гріх для матері, як і гріх - не молитися Богові.