Робота біля дошки. Записати речення, вказати в них службові частини мови. Визначити сполучники. З”ясувати, які смислові зв’язки виражають сполучники (поєднують однорідні члени речення чи частини складного речення). І. Під хатою дідусь сивенький сидить, а сонечко низенько уже спустилось над Дніпром. За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає і сонце спатоньки зове у синє море. Тече вода в синє море, та не витікає. Хочеться дивитись, як море заграє. Синє море звірюкою то стогне, то виє.

З творів Т. Шевченка.

ІІ. Є в людини стежка чи дорога, сто разів вертає до порога. (А. Малишко.) З’явився равлик на стежині, немов турист із рюкзаком. (Д. Павличко.) Та зате як поруч небезпека, равлику додому недалеко. Ні, не важко равлику, не важко, бо легка хатинка-черепашка. (Н. Забіла.) Пташки, що влітку так співали, у вирій вже поодлітали. (Є. Гребінка.) Птах виспівує нам на втіху, і ніщо не нагадує лиха. (В. Раєвський.) Підлабузнивсь до Горлиці Горобець, наче справді запорозький молодець. (Л. Глібов.)

ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ 
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. 
В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. 
Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом. 

Одразу за селом, в оточенні густого сосняку, розкинувся ставок. Він невеличкий, але надзвичайно чистий і прохолодний. Коли світить сонце, у ньому відбиваються тисячі сонячних блискіток, аж сліпнуть очі.Одинокі верби, що стоять поблизу, купають свої довгі жовто-зеленуваті коси в кришталевій воді.Ставок багатий рибою. Наші односельці рано, коли легкий туманець ще висить над водою, починають "полювати" на рибу. Так і чуєш, як то тут, то там ляскає по воді хвіст окуня чи сріблястої плотви.По берегах ставка де-не-де ростуть зарості очерету. Вони утворюють також подоби острівців посередині пруду. Саме там ховаються вдень від дитячого галасу дикі каченята. Лише іноді випливають вони погуляти на чисту воду в супроводі мами-качки.Кумедно дивитись, як вони, швидкі й пухнасті, стрімко гребуть лапками, наче ганяючись одне за одним.Увечері, коли сонце сідає за виднокрай, останні промені освітлюють все довкола. I прут, і сосни, й очерет ніби заливає червоногаряче світло. Усе набуває нереальних форм і забарвлення. Це — захоплююче, фантастичне видовище.Сонце востаннє, огледівши землю, прощається з нею до наступного ранку. Усе, затамувавши подих, поринає в бузково-синій морок. Настає ніч.