Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. В калині, кажуть, материна любов і мудрість.
Колись цю рослину цінували особливо. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашали. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою.
Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не просто це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска!
Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше – коли викорчував – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини.
- Ооо, привіт ,Оксано, скільки літ, скільки зим?
-Привіт ,Настю, ой і справді так давно не бачились...
- Ти не проти піти в якесь кафе, посидіти, поговороити?
- Ну звісно не проти, але зараз я маю справи, давай зустрінемось краще ввечері, десь о п'ятій годині.
- Згода, ну тоді до зустрічі.
- Бувай.
Ввечері:
- Хмм...Вже п'ята, а Насті все немає і немає, де ж це вона? Ну ще трохи почекаю
Тим часом Настя:
- Ой вже 5, а я ще зовсім не готоваНу нічого Оксана почекає...
Тим часом у Оксани:
- Вже година пройшла, а Насті все нема. Вона напевно і не прийде, йжу я до дому...
Оксана зібралася і пішла, а через 5 хвилин прийшла і Настя, але подруги там вже не було.
- А де ж Оксана?Вона напевно на мене не дочекалася...Ну от і поспілкувалися...
