напевно на землі немає ні однієї людини, яка б не любила зимових канікул. як правило, це пора різдвяних свят із купою позитивних емоцій. я завжди намагаюся проводити їх у сімейному колі. люблю, коли вдома яскраво миготять святкові вогники, а в гостинній відчувається неповторний аромат щойно прикрашеної ялинки та мандарин.
можна досхочу бавитись в цікаві ігри, або переглядати улюблені фільми. залишається дуже багато часу, аби просто провести його зі своїми рідними. власне це й є найприємнішим моментом.
традиційно, кожного року ми з моїми друзями на різдвяні свята завжди ходимо до новорічної ялинки, щоб порозважатися та подивитися на виставу із головними героями багатьох казок , снігуронькою та дідом морозом.
в цей же час збираються гості, тому у нас вдома завжди можна почути голосний сміх та веселі розмови. на одне з моїх найулюбленіших свят – різдво, збирається вся наша велика родина. святковий стіл переповнений смачними стравами та солодощами, проте частування розпочинається з куті.
після вечері я разом із своїми товаришами, приїжджими братами та сестрами йдемо колядувати. за традицією співати колядки потрібно пізно ввечері, проте моя мама не дозволяє мені цього робити так як окрім себе я повинен подбати і про своїх родичів, які зовсім не знають міста. і хоча нас час обмежений, ми намагаємося відвідати якнайбільше домівок. як правило,
наша компанія не обмежується однією колядкою, у нас їх декілька. співаючи, ми сповіщаємо усіх людей про народження ісуса христа. за це ми отримуємо цукерки, мандарини або ж дрібні гроші.
дівчата цього дня збираються разом, аби поворожити на свого судженого. це вони роблять з розтопленого воску зі свічки, який виливають у воду. подружки ніби там щось бачать, а потім лише голосно сміються.
наступний ранок розпочинається з того, що ми хвалимося перед нашими батьками своїм заробленим скарбом.
різдвяні канікули ще не закінчились, а я вже починаю за ними сумувати. адже цей час можна провести як найвеселіше.
Объяснение: Леся Украінка.В житті Лариса Петрівна Косач, народилась на Волині, серед чудової, гарноі природи, синіх озер і піднебесних борів. Мати – була письменницею Олена Пчілка. У родині завжди шанувались народні звичаї, традиції, панувала творча атмосфера. Саме це і стало поштовхом для маленької Лариси, почати творити. Ще с самого дитинства вірші дівчинки вирізнялись своїми серйозними думками і висловами.
Хвороба, яка застала письменницю у ранні роки, залишила значний відбиток у житті і творчості письменниці. Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями, та в той же час змусила щоденно, великими муками боротись за своє життя. Під час свята Водохреща, дівчинка загралась, і не помітила, як промочила ноги. Саме це і стало початком жахливої хвороби – туберкульоз кісток, а потім легень і нирок.
Проживши всього сорок два роки, поетеса залишила незабутній скарб, гордість українського народу – свої вірші. Не тільки українці, а й весь світ вічно будуть пам`ятати цю сильну духом жінку.
