Взимку на галявині.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Сьогодні він сердитий, пронизливий і дуже колючий. Голі гілки мріють про листочки. Береза невесела. ЇЇ огортає зимовий сон.
На галявині весною.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Шепоче ніжну мелодію. Довгі віти шелестять зеленими листочками. Вітер теплий і лагідний.
На галявині восени.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Золотисті гілки сумні та зажурені. Адже його холодний і різкий подих нагадує про осінь.
1)
(1)Перекопська рівнина, цей Український Техас, починається за
Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться уздовж ріки з
південного заходу; на півдні Чорне море і Джарилгацька затока, і саме
місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди правив за ворота до
Криму. (2)Рівна, безмежна просторінь як на масштаби двох людських ніг, гола рівнина без кінця-краю, без ріки, без дерева; сонце велике й пекуче котиться на небі й поринає за землю, мов за морську поверхню; небо не Синє, як за Дніпром, а кольору ніжно-блакитних перських шовків. (3)Степом можна йти безвісти й лягти на землю, прикласти вухо до землі - то тільки вмій прислухатися шумить і гомонить, а коли лягти горілиць і вдивитися у глибоке небо, де пливуть хмарки по синьому повітрі, тоді здається, що сам летиш, одірвавшись від землі й вернувшись на землю, бачиш, скільки живих друзів в тебе в степу. (4)І жайворонок, що загубився в небі, і орел, що повис на вітрі, ледве ворушачи кінчиками крил, чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть, ховрашок свистить, цвіркунці без упину пиляють у свої скрипки, наче сільський швець на весіллі...(За Ю. Яновським).
(ніби без помилок)
2)горілиць - ниць
