Я люблю прекрасне у природі, архітектурі, літературі. Особливо люблю природу, яка весною оживає, наповнює довкілля різнобарв’ям, голосами птахів, які повернулися після зими до нас, перезимували зиму і тепер щебечуть, не втихаючи, бо раді теплу і сонцю, зелені і птахам, бо скінчилося їхнє голодування.
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи.
А он густий верболіз поміж плакучих верб, які замріяно полощуть у тихих плесах вод довгі, віти. Там вдень і вночі не втихають закохані соловейки. В сплетінні гілля тривожно голосять одинокі зозулі, мирно воркують лагідні горлиці. На тоненькій галузці розлого осокора легенько гойдається ремезова колисочка. Природа квітне, співає.
Там далі стіною розрослася рогоза, із-за її темно-зелених стіжків тихо випливає щаслива качина сім’я. неповороткий сазан – батько виринув з обжитого місця і вимальовує широкі кола на водяній гладі.
Над землею метушаться легкокрилі ластівки. Вони протають і над водою, плавно торкаються водяного дзеркала – і вже за мить їхніх довгих дзьобах тріпочеться срібляста верховодка.
А тут і бджола гуде над вербою, збираючи мед з розквітлих китиць.
Весна, це гарна пора року!
