Чому протиставляється сонце у творі зa сонцем хмаронька пливе

 Я давно хотів навчитися грати у футбол. Але на превеликий жаль у мене не було футбольного м'яча. З хлопцями у дворі ми могли грати тільки, коли він виходив погуляти мій друг Сергійко. У нього новенький класний м'яч. Серьога теж, як і я, дуже любить футбол. Ми з самого раннього дитинства з ним мріяли стати професійними футболістами. Тренували свій організм: бігали по ранках, підтягувалися на турніках, відпрацьовували цікаві моменти. Ми в спортивному магазині купили з одним футбольні форми нашої улюбленої команди ...Разом з Серьогою ми дивимося всі телевізійні щогли, дуже вболіваємо за нашу улюблену команду. Дуже радіємо, коли вони виграють, і дуже засмучуємося їх програшів. Футбол - ця спортивна гра, яка дисциплінує, виховує силу волі та витривалість, в неї грають тільки дуже сміливі і сильні. Навіть якщо з якихось причин я не зможу стати професійним футболістом, то моє нинішнє хобі обов'язково мені до вирости сильним, хоробрим, витривалим. Це чудове хобі, яке приносить не тільки задоволення, але й загартовує моє здоров'я

Вишиванки моєї бабусі

Оживають на рушниках барвисті квіти... Це золоті руки моєї бабусі творять дива. її праця невтомна, її винахідливість, фантазія.

Народилася моя бабуся в невеликому селі Харківської області. Ще в дитинстві разом з батьками переїхала до села Рогань. Саме тут минуло її нелегке дитинство, юність. «Життя прожила, як і всі люди мого віку, важке. Війна, тяжка праця в радгоспі», — говорить про себе Анастасія Костянтинівна.

Через важку працю зранку до вечора в дитинстві, в юності не мала можливості вишивати. Мала тільки мрії... Добре, що гарні, красиві мрії здійснюються. Вишивати почала вже в зрілому віці, коли стало вистачати часу.

Хай живе краса на вишиванці моєї бабусі! Хай співають пташки, пломеніє калина, хизуються красою різнокольорові квіти. Тут мудрість поколінь і невимовний талант моєї бабусі. Слава рукам, що створили таку красу!