Відповідь:
Наш мудрий народ вчить: "Без діла жить — тільки небо коптить." І з цим не можна не погодитися (безособове). Той, хто не докладає зусиль, нічого досягнути не зможе. Щоб мати знання, треба сумлінно вчитися. (безособове). Якщо хочеш мати цікаву роботу і гарну зарплату, мусиш неабияк старатися (означено-особове). Якщо у тебе є мрії, треба докласти зусиль для їх здійснення (безособове). Тож бачимо (означено-особове), що прислів'я не даремно каже: "Без труда нема плода" (безособове).
Пояснення:
Я твердо переконана в тому, що для того, щоб вберегтися від зневіри на шляху до мрії потрібно пам’ятати про бажаний результат і мати поруч людей, які як підтримуватимуть, так і засуджуватимуть. Адже саме це спонукатиме рухатись уперед. Наведу кілька переконливих, на мою думку, аргументів та прикладів.
По-перше, варто пам’ятати, що важка праця завжди виправдовує себе. Скарбниця української літератури наводить чимало прикладів щодо цього аргументу. Так, Валер’ян Підмогильний, в урбаністичному романі “Місто”, змальовуючи підкорення людиною столиці, виводить образ Степана Радченка – хлопця родом із села, який приїхав на навчання до Києва. Юнак мріяв стати відомим письменником і шанованим гостем на різних літературних заходах. Тому в перервах між навчанням в університеті він займався й додатково: працював над своїми недоліками і вдосконалювався. І хоч би як важко не було, Степан знав, заради чого він так старанно працює. Згодом плідна праця юнака таки дала плоди – задумане Степана здійснилися, хоч і минуло чимало часу. Хлопець став шанованим гостем на літературних вечорах і навіть почав викладати в університеті.
По-друге, людині важлива як підтримка, так і осуд з боку інших. Щодо цього аргументу то найпереконливішим прикладом із власного життя може слугувати коло людей, яке мене оточує. Серед них є ті, які підтримують, додають віри у власні сили. А й інші – ті, які твердять, що в мене нічого не вийде і всі мої старання марні. Саме друга категорія людей змушує мене рухатись далі, стрибати вище голови. Адже коли мені хтось каже, що я чогось не можу, то я зроблю все, щоб довести протилежне спочатку собі, а тоді й іншим.
Отож, завжди, коли опускаються руки на шляху до мрії, слід згадати про ту винагороду, яка чекатиме у кінці пройденого тернистого шляху, та лиця людей, які не вірили у твій успіх.
