Диктант Мандрівка до Буші Буша — стародавнє подільське містечко, що розташоване в мальовничій долині річок Мурафи й Бушанки, які впадають
у Дністер неподалік українсько-молдовського кордону. Тут, у Буші, тісно переплітаються різні епохи нашої історії, про які розповідають місцеві музеї та легенди.
На пагорбі — Музей трипільської культури. Кераміка, знаряддя праці й інші речі доводять, що люди мешкали тут протягом тисячоліть. Свідком дохристиянської давнини є печерний язичницький храм з кам'яним святилищем. Учені й досі не знають, що означають зображення оленя, жінки та півня, витeсані на стінах печери.
Легенди розповідають, що за часів Русі-України тут стояло місто Краснопіль, яке зруйнували татари. Нове поселення нібито назвали на честь єдиної мешканки Басі, або Буші, яка вижила
під час нападу.
Нова трагедія сталася тут за часів козаччини, у 1654 році.
У творі «Облога Буші» Михайло Старицький описав захисників міста та подвиг Мар'яни Завісної, яка врятувала Бушу,
підірвавши пороховий погріб у замку.
Нині в місті можна відвідати історико-культурний заповідник, там відновлено підземні ходи й оборонну фортецю, церкву
та козацький цвинтар з кам'яними хрестами.

 

Улітку мене часто будив дріб дятла. Я вставав, підходив до вікна і прислухався, звідкіля доноситься переривчастий дріб. Побачити дятла було не так-то просто. Біля нашого будинку багато різних дерев. Тут і тополі, і клени, а просто напроти вікна моєї кімнати — стара береза. Вона досить висока, з товстим стовбуром. Дятел міг бути і на березі, а міг — і на сусіднім дереві. Дятли в наших краях не дивина. Особливо багато великих строкатих дятлів. У них міцний дзьоб, твердий хвіст, червонуваті груди. Коли гуляєш парком або біля будинку і чуєш знайомий дріб, мимоволі зупиняєшся, піднімаєш голову і розглядаєш дерево. Де там дятел? Нарешті бачиш самого дятла. Намагаєшся ближче підійти до дерева, щоб краше розглянути птаха. Напевно, і дятел гає за людиною, тому що він на якийсь час завмирає, припиняє свою звичну роботу, а потім, начебто дражнячи, зиґзаґом, дуже спритно переміщується стовбуром і гілками і миттєво зникає з очей. А потім дріб раптом лунає вже із сусіднього дерева. І коли він устиг перелетіти туди? А може, це інший дятел? Із землі дятла розглянути важко. Але того дятла, що будив мене ранками, мені так жодного разу побачити і не вдалося.

 

Але якось не дріб дятла, а страшний тріск дерева розбудив мене. Усю ніч ішов дощ, хиталися під натиском сильного вітру крони дерев. Підійшовши до вікна, я побачив, що нібито якийсь жорстокий велетень вивернув знайому березу з землі. Я вийшов, щоб розглянути зламане дерево, і знайшов у його стовбурі велике дупло, а в ньому — гніздо. Гніздо було порожнім. Мене вразило, що дупло ніби хтось відполірував зсередини. Може, це було гніздо того дятла, який будив мене ранками? Я дбайливо вийняв його з дупла, щоб перенести на сусіднє дерево. Виніс з будинку драбину і заліз на дерево, котре, як мені здавалося, облюбують майбутні пернаті мешканці берези. Між товстих гілок поклав гніздо.

 

З того часу мене перестав будити дятел, але я не втрачаю надії. Одного разу вранці почую в себе в кімнаті знайомий дріб, вибіжу на вулицю і скажу: «Привіт. Я чекав тебе, дятле».

 

«Не одяг прикрашає людину…» — чуємо ми, і тієї ж миті десь у глибині душі виникає бажання заперечити. Хто із нас не хоче виглядати привабливо, мати гарний модний одяг, взуття, ремінець, сумку? На кого ми в першу чергу звернемо увагу в натовпі? Звичайно, на людину, гарно одягнену, з привабливою зовнішністю, модною зачіскою. Від неї наче віє благополуччям, упевненістю, матеріальною забезпеченістю. У нашій голові миттєво ніби вибудовується логічний ланцюжок: з вигляду в людини є гроші, отже, вона має гарну освіту та виховання. Виникає бажання познайомитися з нею, бо спілкування обіцяє бути приємним. Можливо, але чомусь згадується випадок, пов’язаний з ім’ям одного з кумирів естради.