У щоденному мовленні ми десятники разів за годину вживаємо звертання. Без них складно уявити будь-яку комунікацію. Та й на письмі часто доводиться звертатися до когось. Тому дуже важливо знати, як правильно звертатися до співрозмовника і як виділяти звертання у письмі. Цей матеріал стане у нагоді при вивченні речень зі звертаннями!
У складі простого речення, крім головних і другорядних членів, можуть бути слова, що не є членами речення і не пов’язані з іншими членами ні сурядним, ні підрядним зв’язком. Так, синтаксично не пов’язані з членами речення звертання. До них не можна поставити питання і вони не є членами речення.
Звертання — слово або сполучення слів, що називає особу або предмет, до якого звертається мовець (Не тремти, моя берізонько, стій під зливою, не гнись).
За будовою звертання бувають поширені та непоширені. Іменник або інша частина мови у значенні іменника, якими виражається непоширене звертання, вживаються в кличному відмінку. Поширюється звертання за рахунок узгодженого або неузгодженого означення:
Зоре моя вечірняя, зійди над горою…(Т. Шевченко).
При звертаннях можуть стояти займенники ти або ви, через які здійснюється зв’язок звертання з реченням. Ці займенники можуть стояти в будь-якому відмінку і виконують у реченні функцію підмета чи додатка. Їх не слід плутати зі звертанням:
Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш, а вітром жалібно голосиш на ріллі? (О. Олесь).
Перед звертанням можуть уживатися вигуки о, ой. Комою від звертання вони не відокремлюються:
Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! (Т. Шевченко)
Інші вигуки комами відділяються:
Гей, бики, чого ви стали? (С. Руданський).
Объяснение:
