Не секрет, що говорити дуже легко, а робити – складно. Щоб бути гідною людиною, треба, щоб слова відповідали вчинкам. Тільки тоді людина буде вважатися відповідальною і надійною. Слова – річ невловима, у них немає результату. Вимовляти їх не складає ніяких труднощів. А от щоб стримати дане слово, необхідно докласти чимало зусиль. Багато людей відносяться до слів несерйозно, кидають їх на вітер, а потім не виконують обіцянок. Причин може бути маса – забудькуватість, лінь, нездатність розрахувати свої сили. Але що б не вплинуло на невиконання слова, це відбивається на ставленні до людини. Наступного разу йому більше не будуть довіряти, не стануть на нього розраховувати. Це означає, що у нього не буде справжніх друзів і його не будуть сприймати всерйоз. Загалом, наслідки у недотримання обіцянок найсумніші.
На другу осінь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустивши школярів, він вернувся у свою хату, сів одпочити. Наступав холодний та сумний осінній вечір. Надворі негода, дощ, а в хаті учителя тепло й привітно. Книжки рядками стоять на поличках, на столі ясно горить лампа. Стомлений вчитель довго ходив по хаті, часами зупинявся коло вікна, прислухався, як гуде й завиває вітер, як дощ порощить по вікнах; далі сів за книжку, чита. Трохи згодом чує — щось грюкнуло у прихожій, забалакало. Одхиляє двері, аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого місця шукає, обірваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. Знайоме щось: чубок кучерями, щічки кругленькі...
