Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєминах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних випадках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити.
Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пухлина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкрадав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичайних громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою державу в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії.
Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або через випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають того, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслідно. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмислення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі.
Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Підлих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.
В кінці розповідного речення ставиться крапка.
От і знайдіть речення з крапкою.
ЩО МІСЯЦЮ ЗІРОНЬКИ КАЖУТЬ... П.Тичина
Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі?
Що шепчуть квітки уночі над рікою?
Про що зітха вітер? Що чують тумани,
Коли гай зелений цілують-милують?
Хотів би я знати, про що той струмочок
У мріях своїх гомонить між травою?
Що листячко шепче, мов дише, в садочку?
Про що очерет пісню сумную дзвонить?
Хотів би я знати, - та хто теє скаже!
Хто скаже мені, що могили гадають...
Чого реве вітер північний в діброві,
Чого він лютує, чому так радіє?
Скриплять і ридають дерева під вітром...
Чого? болить серце, чи доля їх гірка?
Чи давлять важкії, понурії хмари?
І плаче травиця сама при дорозі...
Що бачить у сні став глибокий, таємний?
Кому усміхаються рожі червоні?
А роси! Хто скаже, чиї вони сльози,
Такі дивні, чисті, мов перли коштовні!
1910. Чернігів
