Відповідь:
Міцно-міцно стулені пелюстки-повіки, на яких дрижить ранкова роса. Моє тіло-стебло від холоду напружене і виструнчене. Я вся як стріла, що ось-ось вилетить з лука. Та раптом гарячий лоскіт пронизує все єство - від верхівки бутона до коренів - і я мимоволі відпускаю пелюстки. Вони повільно розгортаються навсібіч, і я поглядом зустрічаюся з сонцем.
Пояснення:
