Місто на камені.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.
