Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.
У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини.
Пейзаж "Козача левада" — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.
Про людину можна дуже багато чого довідатися з того, як вона поводиться з мовою, які слова злітають у неї з губ. Якщо людина говорить грамотно, у неї багатий словниковий запас, вона вживає слова в правильному значенні, не вживає слів-паразитів, то перед вами розумна, інтелігентна людина. Якщо звертається до інших ввічливо, то це людина вихована. Якщо ж хтось лається, каже грубості, не може зв’язати двох слів – то розвиток цієї особистості залишає бажати кращого. Мова може бути «забруднена» грубими словами, як одяг, але це з часом можна виправити.
Мова – вона як одяг, всього лише «візитка». Під некрасивим одягом може ховатися чудова особистість. Навіть розумна людина може заїкатися, соромитися і тому справити погане перше враження. Хтось просто не звертає уваги на те, як він говорить. У результаті його мова кишить словами-паразитами: «блін», «кошмар», «тіпа», «це саме», «як би», «ось». А хтось навмисне лається або говорить примітивно, щоб здатися «крутим» або «своїм» у компанії. Може, ця людина насправді краще, ніж здається. Але люди навколо все одно встигають зробити про нього висновки – за його мовою.
