Ании 203
Перепишіть, знімаючи риски та ставлячи, де потрібно, лапки.
1. Древня праматінко/Русь, я твій законний нащадок, що
українцем зовусь (Д. Білоус). 2. Закарбувався велетень/Шевченко
у душі українські на/віки (В. Лупейко). 3. На столі Кобзар в простій
оправі, і портрет поета на стіні (О. Ющенко). 4. Можеш призабути
запах рути/м'яти, але рідну мову мусиш пам'ятати (Л. Диркавець).
5. Ніхто не/перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні
й приблуди, і орди завойовників/заброд! (В. Симоненко). 6. Синочок
спить, а мати все співа, а підвіконням бродить сон/дрімота (М. При-
гара). 7. Веде надія до Славутича/ріки (А. Малишко). 8. З урочищ
тихих на узвиш біжить лугами річка/Здвиж (М. Сіренко).
A:: Тео​

Як чудово на прогулянці в зимовому лісі! 

Все навкруги біле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється. 

Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш. 

Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки. 

Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь. 

У лісі дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, їм важко знаходити їжу взимку. 

Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався від рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка. 

Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевіє сніг на капелюшках ялинок, а білі берізки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тіні лягають на сніг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок місяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертаємось додому, по своїх слідах ідемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись — а він вже чорний на синьому сніговому килимі. 

Срібний ліс потону у сніжному океані, що так і нагортає на нього кожного дня сиві хвилі метелиці. А коли ще й вітер почне сердитися, то крижані, свинцеві гребні  ніби ланцюги сковують кожний порух гілочок. Так і стоїть ліс понурий і холодний. Майже всі пташки покинили його у самоті. Але щоранку він має розраду - малі снігурі немов маленькі сонечка, пробуджують сонні дерева. Вони безустанно ллють свій радісний дзвенькіт і струшують з дерев перлові прекраси, що ніби маленькі намистинки сіються на сріблясий килимⒶ.