Я — українець, рідна мова моя — українська. Мені близькі й рідні народні традиції та свята. Особливо подобаються зимові свята з безліччю обрядів та дійств, у яких приємно брати участь.
Та якось я запитав: що для мене значить бути українцем? І прийшли ось такі несподівані думки. Наприклад, усюди слід поводитися так, щоб за мене не було соромно батькам, учителям. Бо з давніх часів українці вчили дітей бути чемними. Мені слід добре навчатися, аби примножувати успіхи України, коли я стану фахівцем у комп'ютерних технологіях. Мені слід бути активним у справах класу, школи. Хтозна, а раптом життя покличе мене до участі в політичних справах України, щоб надалі відстоювати її незалежність. Тож маю виховувати в собі високі моральні якості, що їх віками плекав народ, — чесність, порядність, любов до рідного краю. Насамперед мушу сказати, що бути українцем — дуже відповідально, особливо перед майбутніми поколіннями.
"Їхала одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі - така вона скупа була, що ніколи не розлучалася з тими скарбами своїми ні вдень, ні вночі, - їхала вона Чорним гаєм і попалася розбійникам. Оступили її коляску, її слуг убік, говорять до неї: "Пані, гроші віддавай!" А пані страшно закричала і учепилася руками, немов залізними кігтями, у своє добро-не дає. Як глянула пані на отамана, то навіть скарби свої з рук випустила: вразила її та краса чаруюча, і збавила силу всю" (Марко Вовчок "Кармелюк").
