Відповідь:
Мово рідна! Ти, як море, безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця-краю.
Красо моя! У тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, зойк матерів у годину лиху і непереможний гук лицарів твоїх у днину побідну, пісня серця дівочого коханні своїм крик новонародженого.
У тобі, світлоносна, неосяжна душа народу, його мудрість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, а без тебе перекотиполе, що його вітер несе у сipy безвість, у млу небуття.
Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, твердине моя!
У тексті вжито риторичні запитання. Адже мова - це неживий предмет. Тобто вони не спонукають до відповіді. Таким своєрідним стилістичним прийомом автор створює емоційно забарвлений текст.Звертання "Мово рідна!" і "Красо моя!" тут вокативні, адже виконують функцію речення. Це — речення-звертання. Звертання "скарбе мій єдиним" поширене узгоджуваним означенням "єдиний". До складу звертань "скарбе мій єдиний", "красо моя", "твердине моя" входять займенники.
