Інтернет сьогодні скрізь: у кожному будинку, офісі, в мобільному телефоні. Зручність користування цим винаходом цивілізації є простою та доступною майже кожному студентові, працівникам розумової праці та і багатьом іншим громадянам.
Різноманітні пошукові системи пропонують користувачам усіляк сортування, фільтрації та пошуку необхідної інформації. На перший погляд, це зручно, значно скорочує час на пошуки важливої інформації.
Але давайте розберемося, чим ми платимо за ці зручності та й чи такими вже достовірними є інформаційні джерела, викладені на сайтах в Інтернеті.
У минулі часи поява локальної мережі в інституті та підключення її до «всесвітньої павутини» викликала у мене, тодішнього студента, захоплення і подив. Передача інформації на величезні відстані займала усього декілька секунд. Доступність до всіх світових сайтів відкривала величезні можливості в пізнанні світу та спілкуванні з людьми з інших континентів Земної кулі.
Зручність та заощадження часу на пошуки потрібної інформації не йшла ні в яке порівняння з подібним пошуком у бібліотеці з її численними каталогами й різними незручностями, пов’язаними з копіюванням цієї інформації. Не виходячи з дому, кожен, здавалося б, міг мати доступ до будь-яких знань, якими «переповнений» Інтернет.
Але, як відомо, такий безкоштовний обсяг інформації, як сир в мишоловці, задарма у світі грошей і споживчих стосунків суспільства підкладений не буде. Яка каверза ховається за всією цією «зручністю»? Яку ціну ми платимо за нашу лінь та небажання ходити й працювати з книгами до бібліотек? І наскільки точною та «важливою» є та інформація, яку ми знаходимо в павутині всесвітньої мережі?..
Цей учинок я вважаю благородним, так як мені товариш дуже допоміг. Одного разу ми ходили на став з товаришем Андрієм, поряд гуляли погані хлопці, кожен раз ми втрапляли в халепу через них,як сталось й цього разу.Хлопці почали глузувати з нас,і сперечатись.Коли Андрій почав погрожувати, що вони отримають своє, один з хлопців(самий головний з їхньої компанії)Федько підійшов і штовхнув мене в озеро так як я не вмію плавати я почав тонути.Андрій залишився на березі, і вони забрали в нього його мобільний телефон, дорогий, батьків подарунок.То замість того, щоб повернути його він пригнув воду щоб до мені,і ми разом виплили на берег.Та телефон всеодно повернувся, так як ці хлопці наші сусіди, ми розповіли усе їхнім батькам і без покарання не обійшлось. Ось і кінець нашої пригоди з товаришем.
