Народна мудрість про проблему поколінь​

Але чомусь, все одно чогось не вистачає...Чого ж?! Дітей! Ось, насправді, з чого починається будь-яка школа! З того золотого дзвонику, що несе у своїй крихітній ручці першокласник! Радісний сміх,  солоні краплинки в кутиках очей сентиментальних батьків, шелест яскравих ароматних букетів, цукотіння дитячих пантофлів – усе це є тим чарівним прологом, що веде у  таємничий світ під назвою «Школа».Школа, як окрема істота, що має свій вік, память, дух і навіть настрій. Вона не нарікає на упертість своїх старих дверей, луплення стін чи скрипучу підлогу, у неї усе бездоганне! А бачили б ви її у сонячні дні! Яка вона сповнена тепла і світла, що аж самому кортить іти шкільними сходами з усмішкою, до вух натягненою, пристрибуючи! Навіть, якщо на вулиці негода, школа залишається спокійною і врівноваженою. Її дух, запах життя , рух і розвиток  надихають колористику класів і коридорів різнобарв’ям, і  це одразу відчуваєш, ступивши на поріг.Історія – це те, що має початок десь далеко в минулому, існує тепер і немає остаточного завершення в майбутньому. Опісля ретроспективи, слід повірити вам сьогодення Школи. Наразі існує велика кількість нових проектів і задумок, які вже частково почали свою реалізацію, або лишень чекають слушної нагоди щоб вибухнути феєрверком цікавих ідей на радість мешканцям «Школи».   Невичерпному ентузіазмові  винахідників можна лише позаздрити. Це люди наполеглеві і розумні, які десятиліття присвятили освітній ниві, і  що справді знають суть навчального процесу від альфи до омеги.Тож перспективи є, і вони гарні. Процес історії продовжується. Ми всі разом творимо цю історію, рухаючись  лише у перед, у  наше майбутнє! І тільки від нас, від нашої наполегливості, від нашої старанності, від наших знань, від наших мрій залежить яким воно буде НАШЕ МАЙБУТНЄ !

На мою думку, професію потрібно обирати винятково за покликанням. Насамперед тому, що в майбутньому ви муситимете щодня хо­дити на роботу й виконувати свої обов’язки. І якщо до вибраної з міркувань престижу або заробітку справи не лежить душа й ва­ша діяльність не викликає у вас позитивних емоцій, то життя пе­ретвориться на суцільну муку. Крім того, працюючи не за покли­канням, ви ніколи не зможете досягнути в певній справі вершин, тимчасом як присвятивши себе «сродній» праці, здобудете й висо­ку кваліфікацію, й успіх, і гідну платню і, найголовніше, відчу- ватимете насолоду, душевну рівновагу та щастя.

На підтвердження аргументів наведу приклад із поки що неве­ликого власного досвіду. З п’яти років мене батьки віддали на танці. Хоча в мене нібито все добре виходило, однак досить швидко танці так набридли, що відвідувати заняття стало нестерп­ним. А от коли я стала займатися вітрильними перегонами, то зрозуміла, що ніколи не відмовлюся від цих тренувань, на які що­разу чекаю з нетерпінням. До того ж на сьогодні я вже маю сер­йозні спортивні досягнення, навіть брала участь у світовому чем­піонаті.

До сказаного варто додати ще один найвагоміший доказ. Якщо людина зраджує все те, що було в ній найкращого, нищить у собі божий дар, то вона стає руйнівником.

Яскраве образне втілення цієї думки знаходимо в повісті Ми­коли Гоголя «Портрет». Художник Чартков, її герой, зрозумів­ши, що назавжди втратив свій неабиякий малярський хист, став купувати найкращі полотна інших митців і нищити їх.

Отже, аби не тільки з користю, а й з гідністю прожити життя й почуватися щасливим, аби не стати руйнівником і не заздрити чужому успіхові, треба обирати майбутню справу, до якої маєш хист, і не лінуватися розвивати свій талант.