Жили були два півника. Тук і Тік. Так вони дружили, що і сказати важко. Але одного дня, коли вони збирали урожай до них підійшла лиха чаклунка, яка була перевдягнена в купця. Вона не любила коли хтось дружить і вона хотіла їх посварити. Ось вона підійшла до них і попросила води. Коли Тік збігав за водою, Туку вона дала кукурудзу. Звичайну на на вигляд кукурудзу. Тук з'їв її і враз посварився з Тіком. А сам пішов до чаклунки, прислужувати їй. Тік довго думав як врятувати брата і пішов його шукати. По дорозі він зустрів Лося. Він спитав в нього чи не бачив він такого не великого на зріст з червоним чубчиком півника? Лось якраз бачив його і сказав куди він пішов. Потім Тік зустрів по дорозі Голубку. Розпитав у неї про Тука і вона відповіла що його бачила. Далі він прийшов до хати лихой чаклунки, коли Тука вона послала працювати на город. Він благав її, щоб вона повернула йому друга. Чаклунка сказала йому:
- Гаразд. Я зніму чари з нього якщо ти принесеш мені 150 лір*.
- Та де ж я візьму стільки грошей?
- Незнаю, але ти повинен принести їх до півночі. Якщо ти не принесеш їх до півночі мої чари посиляться і твій друг назавжди буде служити мені.
І він пішов шукати 150 лір. До піночі він їх знайшов. Точніше йому дала їх королева. Вона до йому. Опівночі він приніс злій чаклунці гроші і вона розчарувала його брата.! Кінець.
Я, коли мене іноді про це запитують, далеко обходжу суть справи та відповідаю так: натхнення- зовсім не винятковий привілей митців. Є, була і буде визначена категорія людей, яких навідує натхнення. Ці всі ті, хто свідомо вибирають собі заняття і працюють з любов'ю і фантазією, бувають такими лікарі, вчителі, садівники- можна перераховувати сотню професій. Для таких людей робота може стати незмінно захопливою пригодою. Незважаючи на труднощі, поразки, вони йдуть уперед. Кожна вирушена проблема тягне за собою ще цілий ряд нових питань, які треба і хочеться вирішувати, і приходить натхнення, що народжується від постійного "не знаю". Якби моя співвітчизниця Марія Склодовська-Кюрі не сказала собі "не знаю", вона певно викладала хімію в пансіоні для благородних дівчат, і вцій гідній роботі пройшло б її життя. Але вона сказала "не знаю", і ці слова привели її, до того ж двічі, у Стокгольм, де людям із неспокійною душею, що вічно перебувають у пошуку, вручають Нобелівську премію.
