Озером курсують два пасажирські теплоходи, які катають тернополян і гостей міста, доки сонце не заховається за небокрай. спр и схему

Бабусині  руки.       Руки моєї бабусі – натруджені, невтомні, ласкаві, найкращі. Як багато вони зробили за свій вік! Бабусині руки засмаглі,  обпечені сонцем, обвітрені вітрами і трішки шершаві від роботи. Вони ніколи не знають спочинку. Завжди чимось зайняті. Чи варять борщ, а він у бабусі найсмачніший; чи печуть запашні , солодкі пироги, що ніби тануть в роті ; чи перуть наші сорочки; чи полють грядки. Та найбільше мене захоплюють вишиті рушники. Скільки потрібно прикласти зусиль , щоб нитками  передати красу на тканину . Стіжок за стіжком рівненько лягають на біле полотно. Всю свою безмежну любов,  свою невтомну душу вкладає бабуся у свої витвори і при цьому її зморшкувате, старіюче обличчя  розквітає і молодіє.    Кожного ранку погладить бабуся мене по голівці і поцілує. А ввечері, сидячи на канапі, покладе вона свої стомлені руки на коліна, щоб трішки спочили і знову до роботи – вишивати. Які тільки прекрасні та яскраві вишиває бабуся візерунки на рушниках та серветках! Зачаровано гаю за її руками.    Я дуже люблю свою бабусю! Дякую Вам і вашим рукам, що виростили мене і доглядали! 

Блакитна людина Це сталося тиждень тому. Тоді були літні канікули і я відпочивав у бабусі. Надвечір я пішов до лісу. Коли я зайшов достатньо далеко, я заліз на дерево і почав мріяти про космос. Я мріяв стати космонавтом. Літати на інші планети, відкривати нові форми життя... Це ж так чудово! Раптом, мене засліпило яскравим світлом з неба. Я ледь не впав з дерева з несподіванки. Я обережно зліз з дерева, вийшов на галявину і подивився на чисте небо. Так, воно було чисте. Жодної хмаринки. Це було дивно для нашої місцевості, де дуже часто йшов дощ. Я ліг на травичку і почав дивитися в чисте, безхмарне небо. Через деякий час, небо знову спалахнуло. Я швидко підвівся. Невдовзі світло погасло і я побачив величезну кулю. Пізніше я зміг визначити, що вона була срібного кольору. Куля стрімко знижувалася, неначе повільно падала. Я відійшов назад. Коли куля торкнулася землі, , її верхня частина розкрилася. Це було дуже гарно, ніби розквітла велика металева квітка. З квітки вистрибнула істота, що була дуже схожа на людину, але вона була блакитною. Вона підійшла до мене і сказала щось не зрозуміле. Я здивовано поглянув на блакитну людину. Тоді вона напружилася і я почув у своїй голові питання: - Що це за планета? Я відповів подумки: - Це планета Земля. - Я прилетів сюди з далекої планети Неон, аби вивчити цю планету. Я сподіваюся, що ти мені до друже. Мене звати Еквабріон, а тебе, друже? - Мене звати Іван. Приємно познайомитися. - Мені теж. Тож, ди до мені? - Звісно до Ми ще довго розмовляли про різні речі. Я йому пояснював і розповідав усе що знаю. Потім на протязі усіх канікул я ходив до лісу і довго розмовляв з моїм новим товаришем. Коли закінчились канікули, батьки забрали мене до міста і з тих пір, я більше не бачив Еквабріона. З того самого часу, я ще більше хочу стати космонавтом і якось навідатись на рідну планету мого друга. ( Можливі граматичні та пунктуаційні помилки... )