Робінзон побачив, як дикуни привели двох зв’язаних полонених. Одного з них вони повалили на землю. У цю мить інший нещасний кинувся навтьоки. З неймовірною швидкістю він біг прямо до Робінзона.
За втікачем погналося лише двоє. Робінзон побачив, що відстань між переслідувачами та бідолахою зменшується.
Робінзон схопив рушницю й вибіг дикунам навперейми. Він опинився якраз між втікачем та його переслідувачами. Коли перший дикун порівнявся з Робінзоном, той збив його з ніг. Другий злякався та повернув назад.
Бідолашний втікач спинився. Він зовсім розгубився і не знав, що робити. Робінзон поманив його до себе.
Це був гарний хлопець, високий на зріст, бездоганно збудований. Мав стрункі та міцні руки й ноги.
В обличчі юнака не було нічого дикого або жорстокого. Коли він посміхався, обличчя набувало м’якого й ніжного виразу.
Волосся в хлопця було довге й чорне, але не кучеряве. Колір його шкіри був не чорний, а смаглявий, оливковий. Обличчя в нього було кругле й повне. Він мав гарно окреслений рот з тонкими губами, білі, немов слонова кістка, зуби. Очі юнака були жваві й блискучі.
Пізніше Робінзон сказав хлопцеві, що його ім’я буде П’ятниця, бо цього дня йому врятовано життя.
П’ятниця був добрий і послужливий, вірний та відданий. Він прихилився до Робінзона, як до рідного батька.
