Запишіть речення. Підкресліть однорідні члени речення. Виділіть сполучники, що їх з'єднують. Козаки завернули коней і погнали вихором до своїх. (А. Чайковський) Місячне сяйво сріблило стіни, двері й образи. (Б. Лепкий) І вам згадається садок, високий ґанок, летючі зорі, тиха літня ніч. Гей ви, грізні, чорні хмари! (Леся Українка) Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. (І. Франко) Одвага або мед п’є, або сльози ллє. (Нар. творч.) І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав. Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні, чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині — однаковісінько мені. (Т. Шевченко)

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.

У п'ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Історія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину.

Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок, у незалежність.

А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було забагато, особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною століття мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.

Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції 1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного українця в крові. Тому так щедро поливали рідну землю своєю кров'ю київські гімназисти і студенти в бою під Крутами. І це знову ж таки в ім'я незалежності!

Із величезною радістю сприйняли новину про незалежність України наші батьки. На початку дев'яностих років нашого століття Україна ніби ожила або прокинулась зі сну: мітинги, маніфестації. На вулицях блакитно-жовті прапори і тризубці. Тоді я був ще дуже малий, щоб усвідомити велич цих подій; мало хто сподівався побачити на вулиці державну символіку незалежної України.

Зараз дехто скаржиться на незалежність за всі наші існуючі проблеми. А я вважаю, що всі наші біди тимчасові. Народ наш роботящий, винахідливий, тож знайде вихід і з економічної скрути. Найголовніше — не панікувати, а сумлінно робити свою справу.

Нам, учням, треба працювати на ниві освіти. Навчатися сумлінно — тяжка праця. Але без знань ми не зможемо знайти свій шлях у житті. Незалежній Україні потрібні фахівці високого класу. Тільки так моя Батьківщина зможе стати рівною серед високорозвинених європейських держав.

Праця-це цілеспрямована діяльність людей зі створення матеріальних і духовних благ,необхідних для задоволення потреб кожної людини.Це одна з найважливіших сдібностей людини.Адже вміння працювати дане тільки людині.Від праці у нашому житті залежить майже усею Коли ти дорослішаєш то ти самостійно обираєш собі працю,ту яка тобі більш до вподоби.Та не лише дорослі люди повинні працювати.Коли ти ще дитина,ти змалечку вже повинен звикати , набувати певних навичок що до праці.Про взаємозв'язок людини і праці,говорять чимало українських прислів'їв.Наприклад : 'маленька праця краще за велике безділля'', ''якщо добре працюватимеш,честь і славу матимеш''.Отже праця є дуже важливою складовою у нашому житті і запорукою справжнього щастя