Вліту в селі йдуть жнива,і всі люди,від старого до малого на нивах.Женці за цілий день лише раз сіли ваддихнути і перекусити.Наталка із торби дістала учорашній черствий хліб,до хліба жовте,від сонця,сало.Підобідували швиденько і мовчки,бо ще багато було роботи.За роботою вони і не замітили,що вже вечоріє.Всі заморені, поволі їдуть додому.Наталку, до себе повечеряти за подруга.Вона знає,що Наталка залишилась сиротою і їй нікому приготувати їжу.Повечерявши,Наталка поклала свої шершаві,зморені руки на стіл,і сиділа в задумі.Вона згадувала свою маму...
Була чудова весняна пора, коли птахи вже давно повернулися з вирію, а квіти почали цвісти. В гаю між деревами літав веселий вітер і просив гай з ним порозмовляти. Птахи розповідали йому, яку велику подорож вони здійснили цього року, а старі дерева нарікали на своє важке життя. Вітер відповідав їм веселим дзвінким сміхом і казав, що за своє життя стільки всього побачив, що й все не розкажеш. Він говорив з гаєм ще довго, але ми всього знати не можемо. Тому, що людський зір та слух не взмозі передати усе те прекрасне, про що говорять гай з вітром. П.С. Писала сама, тому, якщо є помилки, постарайся їх знайти. Або ж якщо твір тобі не подабається, перероби на свій манер.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
