Прочитайте, випишіть дієприслівники. Виділіть суфікси. Не піймавши, притаївшись, пройшовши, шукаючи, не схиляючи, перехилившись, збившися.​

Тема людяності, сенсу людського життя, життєвого вибору цікавила багатьох письменників. У своєму творі Юрій Винничук також порушує одвічну проблему добра і зла, вірності та зради, доцільності самопожертви.

У сучасному світі кожен намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості захищаючи добро, правду, справедливість. Саме такими є дракон Грицько та Пустельник. Але є й ті, що живуть за іншими принципами, які здатні обманути, втертися в довіру, згодом і зрадити, як наприклад князь.

Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.

На мою думку, не зважаючи на те що був убитий позитивний герой повісти, добро все одно перемогло зло, тому що не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Після вбивства дракона, князь який підступно змусив дракона битися з лицарями, козал: "Поки був дракон, я мав сенс жити", а новий правитель князівства після вбивства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті.

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—