Із поданих пар слів утвори словосполучення дієприслівника з іменником. Визнач, якого відмінка вимагає дієприслівник.
1. Посміхнуть, дівчина​

О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам'я. 
                               (Дмитро Павличко) [це епіграф]

На мою думку,  твоя мова, подарована тобі долею, — це те,  що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.

Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.

Єна поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. тут, на самому кордоні хмельниччини з буковиною, здійнялися в застиглому кам’яному танку невисокі лісисті кряжі медоборів. тут неширока скляна стрічка смотрича химерно вигнулася кільцем у глибокому каньйоні. тут уже багато століть стоїть на кам’яному півострові древнє місто кам’янець-подільський. кам’янцю судилася довга та бурхлива історія. цей важливий оборонний вузол на шляху зі східної європи до уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, великого князівства литовського, польської корони, туреччини, росії; та срср. попри це, місто по духу завжди залишалося українським. загалом же у створенні неповторного обличчя кам’янця протягом століть взяли участь представники різних народів. крім руської брами та православних церковну старому місті є петропавлівський кафедральний собор, що, дихає щирою польщизною, а ще — вірменський бастіон, татарське урочище, турецький мі звичайно ж, найбільшими складовими в культурі кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів. за польщі кам’янець був місцем ув’язнення багатьох, українських патріотів. зокрема, у фортеці тримали незламного устима кармелюка. з цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда. кажуть, коли кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати спосіб визволити його з неволі. і от, піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до петропавлівського собору панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де, як вона знала, мав знаходитися в’язень. до стріли, крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль. кажуть, що кармелюкові вдалося тоді втекти з фортеці саме завдяки цьому у бачив кам’янець і гострі козацькі шаблюки богдана хмельницького, максима кривоноса, івана богуна, петра дорошенка. кілька днів пробув у кам’янці в 1846 році тарас шевченко, мандруючи україною за завданням археографічної комісії. майже вісім місяців у часи визвольних змагань невеликий кам’янець був тимчасовою столицею української народної республіки. так дивно відобразилася на долі маленького містечка на поділлі вся історія україни. туристичний потенціал «міста на камені» багатий. його складає розкішна навколишня природа подільських товтрів, надзвичайно мальовничий каньйон річки смотрич, трикілометрова сталактитова печера «атлантида» поблизу кам’янця, архітектурні ансамблі старого міста і, звичайно, сама стара фортеця. що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою кам’янця, то аналогу їй в україні немає. туристична цінність цієї пам’ятки останнім часом стрімко зростає разом з поширенням серед європейської молоді ретро-моди на середньовічну лицарську культуру. у вихідні дні на фортечному подвір’ї відбуваються поєдинки лицарів, оглушливо стріляє невеличка гармата. щороку тут проходить лицарський турнір «золотий меч», а сам приз турніру меч — свідчить про майстерність кам’янецьких зброярів. кам’янець-подільський залишається й буде залишатися в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем