По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина лише ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винаходів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.
Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винаходів, що їх можна використовувати на благо природи, що впроваджувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему захисту від згубного впливу їх на довкілля
Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала більше сорока років. Вони були земляками, але вперше познайомилися в Санкт-Петербурзі 1887 року.
Рєпін підсів до Яворницького, прибув до вечора на річницю народження Тараса Шевченка і ,після задушевної розмови, розповів про свою роботу над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим.
Побувавши в майстерні художника, Явоницкий, як справжній знавець Запорозької історії, запропонував йому написати велику картину, в якій би відбилася вся історія боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії.
Рєпіну не вистачало наочних матеріалів для роботи таких масштабів, але це не зупинило їх. Явоницкий зібрав до того моменту значну колекцію історичних цінностей тих часів і з готовністю запропонував її художнику в якості наочних посібників. Він так само приводив у майстерні своїх знайомих, які відповідали зовнішнім уявленням про жителів того часу, щоб вони позували Рєпіну.
На створення картини пішло 12 років. Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань.
До Явоницкого, як знавця історії Запоріжжя, була справді безцінною. Їх дружба дала рясні плоди для Української культури. Рєпін ж передає в словах надії на розквіт України у мистецтві, адже цей народ має особливе право на особливе мистецтво.