-Мамо, що це?-запитав син, побачивши незвичайну для нього тарілку.
-Це тарілка.-з легким сарказмом відповіла мама.
-Так але вона..не така як всі інші...вона
-..ніби з казки?-доповнила мама.
-Так. Де ти її взяла?-спита син роздивляючись тарілку і шукаючи чи нема цінника,-ти її купила?
- Ні, це ще від нашої бабусі лишилося, вона сама його розписувала. Це петреківський розпис.
-Але як можна так красиво його розмалювати, та ще й вручну?
-Потрібно це любити і вкладувати душу, тоді все вийде.
-А ти так вмієш?
-Так, вона й мене змалечку цього навчила.
-А звідки появивсяцей розпис?
Хлопчик вернувся дуже швидко і приніс все, що потрібно.
-Я розкажу тобі історію.Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної ф творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва.Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.
-А чому ж зара такого не роблять?
-Роблять, але тільки справжні майстри й продаються такі речі досить дорогу, тепер це намалювати може й машина,хоча і не так красиво.Ось, на нашому сервізітакож похожий малюнок.
-Так дійсно він красивий, але не настільки.Все таки те, що зроблено з душою, не замінить машина...
На мою думку книга як і людина може скаржитися причин для цього є дуже багато. Почнімо з того що книгу треба любити і берегти, добре до неї ставитися, це значить, використовувати її тільки при потребі, а не рвати, жмакати, малювати по ній. Книга- друг людини, вона дає потрібні нам знання, коли ми щось незнаємо теж звертаємося до книги, тому коли книга ціленька, гарненька з неї приємніше працювати, тому не знущайтеся з книги, немалюйте по ній, не рвіть, якщо навіть таке і сталося то " підолікуйте її" тоді усе буде добре...
