Мова — це таке поняття, яке для кожної людини є особливим та індивідуальним. В цілому світі не знайдеться така особистість, яка б не мала рідної мови. Зрозуміло, що в кожного народу різні мови, але в цьому нема нічого дивного.
Для мене рідна мова — це мова колискової, яку у дитинстві мені співала матуся. Це мова, якою я спілкуюся кожен день. Це мова, якою розмовлятимуть мої діти та онуки. Рідною для мене є українська і я цим пишаюся, тому що саме ця мова така милозвучна та поетична, багата та співуча!
Українська мова пройшла важкий шлях свого становлення. Досить довгий час її принижували та гнобили, затоптували в багнюку. Навіть був такий період, коли моя рідна мова вважалася «неіснуючою». Але вона пройшла через всі перешкоди, вистояла, не зламалася, завдяки цьому ми тепер вільно та без перешкод можемо спілкуватися українською. В наші дні українська мова стає все популярнішою, вважається престижно та модно розмовляти нею.
Для мене українська – це не тільки засіб спілкування, це ще й святиня, яку треба оберігати все життя. Мову треба цінувати як зіницю ока, тому що без неї народ втрачає свою вартість. Недарма ж люди кажуть, що без мови не буде нації. Мова повинна бути в кожного з нас глибоко в серці, тому що вона невід’ємна складова народу та держави.
Кожна людина ставиться по-різному до тієї мови, якою вона розмовляє. Дехто пишається нею, хтось соромиться її, а є й такі люди, які ставляться з байдужістю до рідної мови. Але така байдужість не призводить до хорошого фіналу. Отже, треба цінувати, пишатися та оберігати нашу національну святиню – мову. Недарма ж вона пройшла такий важкий шлях, щоб зараз бути забутою та знеславленою.
Для мене українська мова означає дуже багато, адже мої предки розмовляли нею ще з давніх часів. Вона передається з покоління в покоління, наче дорогоцінний скарб. Я б хотіла, щоб українська мова була в пошані кожного з нас, тому що ми — українці, достойні громадяни своєї держави. Маю надію, що через декілька років українська стане ще популярнішою та поширенішою серед нашого населення.
