Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
1 Рушник — це символ України, вічна пам’ять народу . Український рушник заворожує своєю красою та багатовіковою історією. Рушник супроводжував людину протягом усього життя і в радості і в горі. “Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” – так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко. “Пiсня про рушник” Андрія Малишко – це гімн материнської любові. Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті. Рушник в поезії, як символ життєвоï дороги, на якому “росяниста дорiжка, i зеленi луги, й солов’ïнi гаï”.
Объяснение:
