Відвага наша — меч, политий кров’ю. Нікого тут нема, крім мене й господині.За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена.
З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була дуже гарною молодицею.Взялися медом золоті лелітки, дощем умиті, чисті і ясні.
Лукаш — дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче.А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда.
Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.
Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг.
