Історія пишеться людьми. Вона ж і відбувається в людях. Окрім центральних персонажів роману, у ньому згадуються і деякі відомі історичні постаті, другорядні з точки зору розвитку любовної колізії і зовсім не другорядні з погляду створення ще одного важливого образу — образу України. Він присутній вже і в першій частині роману. Маруся як символ народного поета і співця, полтавський козацький полк, сама Полтава — один із осередків вільнолюбного лицарського духу — все це також Україна. Але збагачується, стає масштабним її образ саме тоді, коли Чураївна виходить за межі "маленької батьківщини" — свого рідного міста. Мандрівка робить гострішим і проникливішим зір, а побачене дає простір почуттям і роздумам. Маруся зупиняється у подиві перед красою рідного краю:
Взимку на галявині.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Сьогодні він сердитий, пронизливий і дуже колючий. Голі гілки мріють про листочки. Береза невесела. ЇЇ огортає зимовий сон.
На галявині весною.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Шепоче ніжну мелодію. Довгі віти шелестять зеленими листочками. Вітер теплий і лагідний.
На галявині восени.
Лісова галявина. Одиноко стоїть берізка. Над берізкою віє вітер. Він розчісує її коси. Золотисті гілки сумні та зажурені. Адже його холодний і різкий подих нагадує про осінь.
