твир опис одеського театру опери и балету​

Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.

Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.

У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:

Там, де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою

Дивом-казкою світанковою...

Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.

А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:

Від матері — слово, і пісня, і хліб.

Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.

Все від матері — мужність і перший політ,

і як мати для всіх — Батьківщина моя.

Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.

Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.

Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.

Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.

Відомий поет писав:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.

Було це одного разу, в країні Української мови. Було в тій країні багато-багато мешканців. Про них знаю усі дітлахи.
У самому центрі країни жили Підмет і Присудок. Жили вони у замку. Підмет як голова усіх, годині завжди пихатий, відкликувався на "хто?" і "що?". А присудок завжди за ним, як хвостик бігає і відкликується на "що робить підмет?". Кожен мешканець не дуже поважав присудка за його манери, а був він дуже пихатий, хоть і не займав високого місця.
Замок у них був просто величезний, але все-таки його охороняли три могутніх охоронця. Першим із них був Означення, завжди зі всіма або узгоджувався або неузгоджувався. Також поважно відкликався на "який?", "чий?" і "котрий?".
Другою була Обставина. Про неї я можу скласти цілий твір, тому що вона мала багато характерів, та відкликалася на багато питань. Третім був Додаток. Він мав дуже погані риси. Деколи він був прямий, а деколи непрямий і звісно як молодший брат Обставини відкликався на багато питань.
Біля замку жили самостійні і службові частини мови, але найбільше із них виділялися два брата близнюка: дієприслівник і дієприкметник. Вони завжди були дуже неслухняними. Деколи дієприслівник маскувався під присудка, тому його частенько путали із ним, а його брат близнюк під означення. Коли дітлахи намагалися їх знайти, вони завжди або плутали їх або зовсім не могли найти.
А одного разу сталося так, що коли один маленький хлопчик намагався їх знайти, вони сховалися настільки добре що він подумав що їх не існує. Дієприкметник і дієприслівник образилися, після чого їх сам підмет, який був дуже злим.
Після цього випадку братики близнюки перестали ховатися, але їх до цих під важко знайти дітлахам.
P.S. ору, что за задания пошли...мне такого в школе никогда не задавали)