Прочитайте текст і виконайте завдання 1─ 4. (розділові знаки пропущено) ів
[1] Шептало спинився нашорошив вуха і сторожко скосив очі. [2] Мовчала трава мовчало віддалік громаддя копиць схожих на вершників що поснули з піднятими забралами нерухомими контурами лелек усе потонуло в без обрійній німій тиші. [3] Білий кінь сп’яніло заіржав не в силі стримувати буйної радості. [4] На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека клекіт захлинувся в урочистій задумі і знову все стихло здавалося навіки. [5] Шептало упав на спину покотивсь по лугу з насолодою підминаючи траву та сміючись як уміють сміятися тільки коні голосисто й заклично. [6] Над ним висіли зігнуті в колінах ноги а над ногами половина неба волохатого темного.
Завдання 1─ 6 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильну відповідь
1. Позначте речення, ускладнене однорідними присудками А 1 Б 3 В4 Г 5
2. Позначте речення, ускладнене відокремленою обставиною А2Б3В4Г5
3. Слід поставити тире на місці пропущеного присудка в реченні А 3 Б 4 В5 Г 6
4. Складне речення з різними видами
А 1 Б 2 В3 Г 6 5.Позначте речення, в якому є вставне слово
А 1 Б 2 В3 Г 4

Дієприкметник - це особлива форма дієслова, яка характерна для книжної мови, тому прислів'їв з дієприкметниками не так вже й багато (прислів'я - приналежність розмовної мови) .
Прислів'я з повними дієприкметниками: 
1. Ласкаво по світу не річкою тече, а згуртованою родиною живе. 
2. Материнський гнів, що тане сніг. 
3. Народила мати годує дітей, як родюча земля людей. 
4. На що знайдений скарб, коли в сім'ї лад. 
5. Без охоти і людина - бовдур, не знає забави. 
6. Битий посуд два століття живе. 
7. Битому коту лише лозу кажи. 
8. Битому собаці тільки батіг покажи. 
9. Битий пес догадливий став. 

Прислів'я з короткими дієприкметниками: 
1. Біт - добро, а не біт - і краще того. 
2. Паперова вина не прощено. 
3. Було стрижем, а тепер бріто. 
4. Було три дружини, та все не стрижене. 
5. Не спійманий - не злодій. 
6. Це вилами на воді писано. 

Прислів'я з дієприкметниками, вжитими у значенні іменника: 
1. Вільному воля рай. 
2. Битого, пролитого та прожитого не повернеш.

Серед людей іноді зустрічаються такі, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху у будь-яких справах. Безумовно, до певної міри це так, але не зовсім. Усе криється в душі людини. Отже, як каже прислів'я: "Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". Так, саме розум — найцінніший скарб людини. Розумна людина ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді. 

Головний герой п'єси М. Куліша Мина Мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" 

Тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не має. Виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним. 

Українізація для Мини — щось вороже: "Серцем передчуваю, що українізація — це б робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"- Він вважає: "Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія". 

Для головного героя п'єси історія свого роду нічого не значить. Він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. У маренні до нього з'являються діди Запорожці, Чумак, Селянин, і Мина, злякавшись їх, кричить: "Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене..." Мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. Але Мина відмовився від родинних коріннів. 

Сучасники Куліша побачили в героях п'єси своїх знайомих, сусідів, себе. Фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника", де герой спростовував виступ Куліша, називаючи виступи наклепом. Він доводить: "У Наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці... Я на службі свої обов'язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи..." 

Це було в 30-ті роки. А зараз? Чи змінилося щось на сьогоднішній день? 

Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "Мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння. 

Отже, можна сказати, що п'єса М. Куліша актуальна і сьогодні. І буде це до того часу, поки існуватимуть такі Мини.