Ще з пелюшок пам’ятаю свою бабуню Ганну. Вона завжди вставала з ліжка після третіх півнів та одразу ставала до праці – готувала, шила, прибирала, у городі наводила лад. Бабуня казала, що її молодість припала на важкі часи. Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства, ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Але з часом це стало їй у великій пригоді, адже вона звикла до праці, казала, що вона приносить радість. Моя бабуня отримала професію, набила руку в своїй справі, тому її завжди шанували. Навіть на пенсії вона ніколи не била байдики. Хоч багато води сплило з часів її молодості, любов до праці допомагала їй не втрачати жаги до життя до глибокої старості.
Школу давно закончила, почитай, может что то удалишь, добавишь))
Привіт, Женю!
- Добридень, Романе! А чого це твоєї сестри не видно?
- Так Леся ж поїхала навчатися до Франції . Ти хіба не чув?
- Як це – поїхала? А як її туди взяли?
- Взяли, адже вона дуже добре знала французську мову. Склала іспит та отримала міжнародний сертифікат зі знання французької. А потім поїхала!
- І скільки вам це коштує?
- Та ти що, хіба батьки могли б заплатити за навчання у Франції? Вона безоплатно навчається, їй ще стипендію виплачують. Це така программа є для студентів.
- Просто якась фантистика! Так вона у Парижі живе зараз?
- Так, вже два місяці. На Новий рік хоче приїхати, як грошей на квиток назбирає.
- А яку професію вона там обрала?
- Поки що вона на підготочому відділенні, а потім хоче навчатися інформаційних технологій.
- Сумує за домівкою?
- Так, звичайно. Каже, що їй дуже не вистачає маминого борщу та вареників…
