Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).
Упродовж всієї своєї історії людство намагається відповісти на ці вічні питання. Давайте поміркуємо разом. Мені здається, що добро в першу чергу пов'язане з умінням радіти і співчувати, співпереживати, відгукуватися на відчуття інших і тримати свою душу відкритою.
Коли ми говоримо про людину «добрий», то маємо на увазі, що він готовий ' прийти на до ншому, роблячи це не заради вигоди, не на показ, а безкорисливо, за велінням серця.
Але чи можна бути добрим взагалі, ніяк не проявляючи доброту в справах? Мені здається, навряд чи. А чи можна примусити людину бути добрим? Неможливо! У англійців із цього приводу є цікаве прислів'я: «ви можете змусити коня підійти до води, але не можете змусити її пити». Добрі справи люди здійснюють за велінням серця, за наказом совісті, а не з примусу.
Чи є початком доброго відношення до людей уміння прощати? Але необхідність і готовність прощати спричиняє за собою етичний пошук. Як співвіднести доброту і поблажливість, провину і покарання? Відповіді на ці складні питання нам доводиться вирішувати все життя.
Але мені хочеться, щоб ви в будь-якій життєвій важкій ситуації пам'ятали слова Габріеля Гарсіа Маркеса: «Завжди знайдуться люди, які захочуть заподіяти тобі біль. Але потрібно продовжувати вірити людям, тільки бути трохи обережніше»
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
