Твір на тему моя Ахілесова п’ята ( моє слабке місце.

На всьому просторі запорізьких степів водилася сила звірини й птахів. Тут були такі звірі : вовки, лисиці, дикі кішки, олені, лані, лосі, дикі кабани, ведмеді, зайці, бобри, куниці. Птахи водилися такі : лебеді, гузи, качки, дрохви, стрепети, лелеки, журавлі, тетеруки, куріпки, жайворонки. Білуга, севрюга, стерлядь, соми, корони, судаки, окуні, щуки, карасі - ця риба кишіла в річках, озерах та лиманах козацьких вольностей. У степах водилися комахи, як-от бджоли, цвіркуни, мурахи, таргани, павуки. З плазунів відомі гадюки, вужі, жовтобрюхи тощо.

Чи не мріяв кожен з нас хоч раз у житті зустріти інопланетну особу?! Звичайно, мріяли. І скоріше за все, досить часто усі ми, дивлячись на нічне дивовижне небо, покрите зорями, уявляли різних інопланетних істот, що проживають на інших планетах.Яке воно, життя поза нашої планети? Хто ті незнайомці, що можуть населяти інші простори, адже давно доведено, що ми не єдині у всесвіті. Галактика гігантська і там може знаходитися не одна така планета, як наша. А люди.. Які вони там, поза нашою землею?! Пригадуються різні фантастичні фільми про поганих і добрих прибульців. Один автор їх змальовує роботами, інший - схожими на нас. Але так хочеться зустріти самому хоч раз ту фантастичну неземну особу з іншої планети...Ранок починався, як завжди: швидко закинувши кілька підручників до портфеля, похапцем схопивши бутерброд, я біг до школи. Погода була незрозумілою. Сонце заховалося і здавалося ось-ось вийде, але сірий туман так огорнув його своїми пазурами, що не видно було жодного промінчика. Все довкола було сіре і похмуре. Я йшов звичною дорогою через невеличкий парк...І ось попереду я побачив незвичайне світло, яке почало наближуватися до мене. Від несподіванки перехопило подих. Довкола була тиша і лише світло, що просто вже мчало до мене. Я став, як укопаний і не знав, що робити. Коли світло було вже зовсім поряд, я розгледів невеличку людиноподібну істоту. Менша за мене, з маленькою лисою голівкою, на якій були два вуха, разів у три більші, аніж людські. На ньому було щось одягнуто, але я так і не зрозумів що. Я просто стояв, як переляк і не знав, шо ж робити і куди бігти. Маленькі губи незнайомця зарухались і він промовив, як не дивно, зрозумілою для мене мовою: «Не бійся, ти давно запитував себе, чи ми існуємо і які ми. Так от, я тут, щоб з тобою познайомитися. Ми майже такі, як і ви, але ще не час нам ближче налагоджувати контакт. Ми не бажаємо вам зла, просто знайдіть мир самі на своїй планеті і ми зможемо без остраху з вами дружити...».Я розплющив очі, наді мною стояла мама і казала, що час вставати і йти до школи. Я нічного не розумів. То це просто сон?! Але ж все було так по-справжньому.Я сів на ліжку і згадав увесь сон так докладно, що, здається, то була реальна історія, що зі мною сталася. Слова інопланетянина чітко лунали у моїй голові: повинен бути мир на усій планеті, тоді і ми зможемо без остраху з вами спілкуватися. Я дуже чекаю на той час, коли не почую по телебаченню жодних новин про війну, стрілянину і смерть. І, дивлячись на небо, буду зустрічати інопланетних друзів, котрі будуть летіти до мене у гості.