Слов'янський повний фонетичний розбір​

Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань людства.І як сумно і прикро на душі, що на Україні не вберегли матінки-природи. Сьогодні трагічні дзвони лунають над нашою землею. Це дзвони пам’яті. Вони нагадують про страшну трагедію, яка відбулася в Чорнобилі. Саме там у квітні 1986 року вибухнув атомний реактор, і “мирний” атом приніс таке лихо, якого людство ще не знало. І найстрашніше те, що наслідки Чорнобильської трагедії ми будемо відчувати довгі роки, і нащадки наші не раз пом’януть її словами гіркими й гнівними.Тяжкими роздумами про цю трагедію та її наслідки пройнята поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”.Вже сама назва твору висвітлює його суть. Мадонна — це жінка, прекрасна своїм материнством, це життя і продовження роду, це безсмертя людства. Митці всіх часів зображували Мадонну, у кожного вона своя, неповторна, її образ проходить крізь століття. Любов та ніжність творили Мадонн. Нова Мадонна народилась із спалахів збожеволілого атома, із страшної біди. І ім’я її — Чорнобильська мадонна.На її очах змінився світ: ліс став “сонця рудіший”, пишна рослинність стала насиченою радіонуклідами. Тепер отруєні і земля, і вода, і повітря.Але найстрашніше те, що смерть торкнулася своїм крилом і дорослих, і дітей. І вагітна жінка вже ніколи не буде знати спокою за ще ненароджене дитя. Гинуть дорослі сини, борючись зі страшним вогнем, гинуть матері, які неспроможні до синам. Вогняний хрест тепер переслідує і синів, і матерів. Ніхто не врятується, бо смертельний вогонь “женеться хрестом навздогін”.Іван Драч намагається знайти витоки біди, чому вона сталась, і доходить страшного висновку: цю трагедію породили нелюди. Немає значення, хто вони: чи політики, чи вчені… Але вони будуть прокляті народом за недбалість, за байдужість.Бог їм суддя.І сьогодні обов’язок кожного з нас — зробити все, щоб ніколи більше не зазнала лиха Земля.Люди! Бережіть землю! Бережіть заради дітей, онуків, заради життя!

Ось настала золота осінь. Сама красива і мальовнича пора року. Осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. Ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. На берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти.Золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. Ідеш і радієш такій красі. І починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. А іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.Гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. Дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. Золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. Не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. Ах! Як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти.Золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. Але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. А як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.