Людина, яку я поважаю і на яку хочу бути схожим,— це моя мама. вона завжди добра, ласкава. моя мама дає мені хороші поради. і, часом, коли мами немає вдома і ні з ким поділитися своїм горем чи радістю, в мене ніби камінь на душі. але, коли приходить мама, то горе, розділене з нею, — півгоря, а радість — подвійна радість. інколи, буває мама насварить мене за погану оцінку в школі або ще за якусь шкоду — я ображаюсь і, буває, навіть не розмовляю. але частіше я буваю неправий. а коли розумію це, йду до мами і перепрошую. і мама мене завжди вибачає, як би я не провинився. одного разу я уявив, що мами немає. як тоді склалося б моє життя? про це страшно навіть подумати. і я зробив висновок, що мама — це все: і радість, і доброта, і розуміння, і розрада, і все-все на цьому світі. я хочу бачити свою маму завжди щасливою, радісною, ніжною і доброю. а інакше не може й бути.
На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
