Запишіть речення , розставляючи пропущені розділові знаки, підкресліть порівняльні звороти як члени речення 1. Голова без розуму як ліхтар без свічки.
2. А проміння довге як мітли обмете сизо - хмарну даль.
3. Очі як сині волошки дивилися з – під вій.
4. Мов сонце люблю материнську мову.
5. Хлопці говорили майже як дорослі.
6. Зимовий вечір, закуривши люльку, розсипав зорі наче іскри.
7. І новорічна ніч як казка.
8. На заході півнеба охопили нерухомі заграви, дощ лив як із відра.
9. Моя любов як море, що висохнуть не може…
10. І дивиться місяць на землю, де в цвіті немов у фаті йде весна.
11. Осінні світанки тривожні як марення.
12. Отак і людина б’ється як та риба об лід.
13. Старенька хата коло хати немов криниця степова.
14. Вогонь як символ життя вважався найбільшою святістю.
15. Ходжу на лижах майже як пінгвін.

1. Робота йтиме(недок. 3 особа.однина) якщо сидіти(недок. інфінітив) й чекати(недок. інфінітив)

2. Коли я не горітиму(недок. 1 особа.однина), ти не горітимеш(недок. 2 особа. однина), коли ми не горітимемо( недок. 1 особа. множина), то хто ж тоді буде світити?

3. Мені до скону отчий край здаватиметься(недок. 3 особа. однина) раєм

4. Навесні на місці старого молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме(недок. 3 особа. однина), хапатиме(недок. 3 особа. однина) жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься(недок. 3 особа. однина) й росою умиватиметься (недок. 3 особа. однина).

5. Неначе пісні вічної рядки, дзвенітимуть (недок. 3 особа. множина) дороги під тобою.

6. Сонце ронить(недок. 3 особа. однина) з неба квітки на хвилі дніпрові, осінні.

7. І скільки ви пливтимете(недок. 2 особа. множина), весь час вітатимуть(недок. 3 особа. множина) вас своїм щебетанням веселі жовтобрюшки, підпадьомкатиме( недок. 3 особа. однина)на вашу честь перепел і дерчатиме( недок. 3 особа. однина) деркач.

Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.

Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.

Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради ("Ой не ходи, Грицю") або через розлуку з коханим ("Віють вітри, віють буйні"). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.