Позначити, яке з поданих тверджень є помилковим (окремі розділові знаки опущено) А Часом переконливішим здається чиєсь фантастичне припущення, що всі ми пришельці з далекихт планет. (О. Гончар) У цьому реченні підкреслене слово не є вставним. Б Щось схоже і в нас буває, коли надвечір зніметься на Дніпрі низовик (О. Гончар) У цьому реченні підкреслене слово не є вставним. В Здається ніколи не дивилась вона в такі мудрі і людяні очі (О. Гончар) У цьому реченні підкреслене слово не є вставним. Г Я раніше, коли села ще не знав, теж бувало заморював черв'ячка всячиною (Григір Тютюнник). У цьому реченні підкреслено вставне слово.​

Відповідь:Мама радісно посміхнулася і сказала (П,п)авлику синку прокидайся / |Не хочу ще рано вередував син / Час уже збиратися до школи Швидко спитав Павлик |вставай гнівно сказала ненька / Мамо а котра година позіхаючи/ До розмови долучився тато (С,с)инку годі капризувати Чому ти так нехотя про-кидаєшся (С,c) ьогодні п'ятниця, а завтра вихідний/ Ну і |що що п'ятниця капризував Павло а потім тихенько додав (У,у) наас же дві математики/ Швидко йди вмиватися так скомандував батькой вийшов з кімнати/ Збирайся збирайся бурчав Павлик а я не хочу так рано вставати/ Мамо ти вже пиріжків напекла вигукнув хлопчик (К, к)оли ти встигла/ Я ж не капризую сказала мама і додала (Х,х)то хоче багато встигнути той рано встае/ ,Павлик поснідав сказав (Д.д)якую і пішов збирати підручники/ на все, добре сказали батьки (Н,н)ехай щастить у школі.

Пояснення:

Ах, як давно не випадало йому бути в рідних місцях у верес­ні! І яка ж то радість — на все знайоме з дитинства дивитися ніби новими очима! Усе сприймати як першосвіт, усе сприймати як першоцвіт! Синім сяйвом світилися небеса, вода в трьох сіль­ських ставках набрала однакового кришталевого кольору, попросторішали краєвиди полів. Звідки б не глянув — ніби бачиш увесь світ.
Дерева в садках починають жовтіти, світяться на сонці солод­кими медами рясні врожаї достиглих яблук, груш і слив, земля в городах поволі звільняється від овочевих багатств. Село стало лунким, як відро, у яке падають перші картоплини. Біля колодя­зів теж дзвеніли відра, але на свій лад — переливчасто, бо вже по-іншому, ніж улітку, дзвеніли металеві ланцюги, до яких вони прикріплювалися. І так само лункіше, ніж улітку, торохкотіли рідкісні нині в селі старенькі вози.