Контрольна розота 4 Просте двоскладне речення. Піамет і присудок. Означеним, додаток та обставини ик
другорядні
члени речення. Прикладка як різновид означення. Порівняльний зворот
ІІ варіант
Прочитайте текст і виконайте завдання 1-4.
[1] На території Києво-Печерського заповідника знаходиться музей книги і друкарства
України. [2] Він створений 1972 року.[3]У травні 2000 року музей було відкрито вдруге після
переоформлення . [4] У його фондах зберігається 52 тисячі експонатів.
Завдання 1- 4 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише один
ПРАВильний. Виберіть правильну відповідь
Складений присудок с в реченні
AI
Б2
вз
Г4 (0,5 б.).
2. Складений підмет е
в реченні
А1
Б2
В 3
Г4(0,5 б.).
3. Словосполучення книги і друкарства в першому реченні є
А підметом Б означенням
В додатком Гобставиною (0,5 б.).
4. У тексті немає речення
Адвоскладного Б неповного В поширеного Г повного(0,5 б.).
Завдання 5– 12 мають по чотири варіанти відповіді,
серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ
5. Непоширеним є речення
A Діти били байдики.
Б Море — частина океану.
в Будинок побудовано.
гПадає лапатий сніг.
6.Неправильно визначено підмет у реченні
АВ українські степи приходила рання весна..
Б Там над водою купка людей лагодилась сідати в човен.
В Яз нею довго в саду розмовляв.
ГБули падіння, злети, поразки та перемоги.
7. Складений дієслівний присудок наявний у реченні
А Вона була урочиста, мов ніч. Б Поезія — це завжди неповторність.
в Нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи.
гМова моїх земляків наповнювала мене невідомою раніше радістю й силою.
8. Простий дієслівний присудок, виражений дієсловом стати, є в реченні
A Стала біля обгорілого танка й замислилась.
Б Пройшовши по небу, тепла, тиха червнева ніч стала оволодівати і землею.
В Обличчя розм'якло і стало добродушно- нетямкувате.
ГНебо стало схожим на густо розведену у воді синьку.
9

1) г

2)а

3)г

4)а

5)б

6)б

7) 1.в   2.а   3,д   4.б

8) 1.г   2.в   3.а     4.д

власне висловлювання

 " Мрію я словами відмикати людське серце...Цю скарбницю мрій"

  Так словами ми спілкуємося. По-перше, їх дуже багато. До кожного слова наша уява малює його значення. Ніякі звуки не можуть замінити усього багатства слів. По-друге, кожне відкриття можна описати словесно новими словами, збагатити мову. Мова дає змогу читати книги, пізнавати світ. По-третє, як душевно мелодію можуть прикрасити слова. Багато чарівних пісень просто не існувало би без мови.  

   Мова – це велике досягнення людства. Тому треба знати її.

Тато з мамою збираються іти на ярмарок до Сігету. Господи, яка то радість для нас! Починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в позолочених папірцях. – На кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати. Це про Іванка, бо я вже першокласник, нівроку! Коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити Калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з Семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого Микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого Бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. І ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з Сігету, а з Бухаресту повернутися. – Може, у Марії Гафіїної? – допомагає їй тато. – Та де? – махає рукою мама. – Відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче. – А в старої Олени? – Ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі. – А в Параски? – продовжує тато. – Глечик з молоком розбили. І так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити Іванка – не знайшли. – Ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем. Я нібито не побачив того, а Іванко ані пис... Запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «Бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити». – А може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – Йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, Іванку? Іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як Николаїшина собака. Знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря. Ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас: – Сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з Бая Маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре? У нас від тої «інспекції з Бая Маре» аж мороз спиною поліз. Учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав: – Сьогодні будемо вивчати букву С. Ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква О, буква С та буква А. Хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком? Ми ні пис... Вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі». – Ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель. В класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша. – Ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу. Ми ні пис... А Іванко враз пирск, два пальці вгору. – О молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – Він ще не ходить до школи, – а потім до Іванка: – Ну, скажи нам, Іванку, що намальовано на цім малюнку? Іванко надувся, як індик, і голосно крикнув: – Муха! Весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а Іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. Хіба не знаю я, те «тихо, як риба у воді»?