Улітку багато людей задіяні у праці на полі. Хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. Відпочиваючи за містом, я часто гала за такими працьовитими людьми і мені дуже подобалась їх старанність. Наприклад, ви можете запитати: "Що може зацікавити у праці звичайного косаря?". Та чи знаєте ви - наскільки, це клопітка робота? Тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. Спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. До роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним відкидаючи траву в один бік. Під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. Працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. Я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.
Випадок на зупинці
Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали, коли зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було німе питання: «Куди ви так поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідність людей!» Нам із подругою стало соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійно відійшли. Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.
Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.
