На життєвому шляху людини є злети і падіння і найбажаніші мрії завжди потребують клопіткої праці і зусиль для досягнення. Тому, на мою думку, не розумно впадати у відчай при кожному падінні. Кожен фініш - це по суті старт й існує навіть молодіжний вислів - "Іноді чорна смуга стає злітною", з яким я цілком погоджуюсь.
Відомий твір Михайла Коцюбинського " Intermezzo" є яскравим прикладом духовного відродження людини після падіння. Падіння у цьому сенсі має глибокий зміст морального занепаду душі героя під впливом міського життя. Ліричного героя охоплює втома і він не може знайти вихід із цього становища. Але на до приходить природа. Вона дає нові сили герою і він вже бадьоро починає наступний свій старт.
Багато прикладів ми також можемо знайти в історії нашого народу. Ви тільки подумайте скільки разів ми стояли на краю прірви! У нас були війни і повстання, жорстокі диктатори і голодомори. Але ми ж не здалися! Кожне випробування робило народ сильнішим і загартованішим, кожна невдача давала нові сили для продовження шляху... І ось результат: наше велика і квітуча держава, з стабільною економікою і розвинутою політикою.
Отже, кожне падіння - це новий крок, або іншими словами старт, до здійснення мрії. І я вважаю, що улюбленцем долі щастить бути не кожному і невдача загартовує людину на багато більше ніж успіх. І саме головне: вона вчить нас не допускати таких самих помилок у майбутньому.
Объяснение:
зимой мне повезло побывать в горах. Сразу могу сказать, что впечатления мною получены непередаваемые. Теперь я очень люблю горы и хочу попасть на них непременно. Когда мы ехали в горы и всем пассажирам открылся вид из окна на горы, все в автобусе ахнули. Гора была очень высокой и заснеженной. Луна освещала ее полностью. По телу пробежали мурашки.
По приезду мы заселились в отель и на следующий день отправились в поход, который изменил мое отношение к горам. Прогулка была длиной. Целый день шел снег. Температура была не ниже пяти градусов. Было ощущение, что я нахожусь в сказке.
Мы с группой поднимались все выше и выше. Вокруг были высокие ели. Бежали горные ручьи. Все делали много фотографий. Я тоже теперь обладаю большим количеством фотографий.
Поднявшись на самую вершину, наступает ощущение, что ты властелин гор. Вокруг тебя виден целый мир. Эмоции меня переполняли, мне хотелось звонить своим родным и сообщить, что я на вершине. К сожалению связи там не было. Поэтому пришлось все эмоции везти с собой, сохранив самые теплые и нежные ощущения от пребывания в горах. Фотографии теперь напоминают мне о моем походе. И я жду следующего похода в горы, которые заставляю влюбиться в них навсегда.
